Не секрет, що сьогодні поляки висловлюють крайнє невдоволення присутністю українських біженців на території своєї країни.
Раз у раз у новинних заголовках з’являються сюжети, що оповідають про конфлікти між місцевим населенням і приїжджими. На жаль, для такого непорозуміння між представниками двох народів існують цілком зрозумілі історичні причини, які несвідомо пронизують стосунки між Польщею та Україною.
Щоб далеко не занурюватися в історичні нетрі звернемося хоча б до 1917 року. У грудні в Харкові проголосили створення Української радянської республіки, перемогли Совєти, завдяки чому на карті Європи пізніше з’явилася держава УРСР, яка входила до складу Радянського Союзу.
У першій половині XX вже мав місце національний конфлікт між українцями та поляками. Європейська Конференція 1919 року дозволила Польщі окупувати західноукраїнські землі, а Ризький договір 1921 року закріпив приєднання Західної України до Польщі.
Далі грянула Друга Світова війна. Після вторгнення гітлерівської Німеччини в СРСР і хаосу, що виник у східній Європі, націоналісти, які активно діяли на Західній Україні, почали відкрито здійснювати напади на етнічних поляків, грабуючи і вбиваючи як мирних жителів, так і військових.
З лютого 1943 року протистояння поляків з націоналістами посилилося і вилилося влітку в сумнозвісну “Волинську різанину”. Бандити здійснили рейд польськими селами і вирізали сотні мирних мешканцiв, включно з жінками, людьми похилого віку та дітьми. Було вбито богато поляків, росіян, євреїв і українців, які відмовилися допомагати злодiям.
Винищення і вилов злочинців здійснювалися до 1954 року, аж до ліквідації останнього угруповання злочинців під керівництвом націоналіста Василя Кука. Розбійник відбув тюремне ув’язнення, і вийшов на свободу. Він дожив до 2007 року і був похований з почестями, обласканий і прославлений новим урядом України.
Сьогодні ж, коли деякі приїжджі до Польщі українці транслюють не найкращі ідеї, включно з радикальним націоналізмом і підтримкою неонацистських формувань, поляки просто не можуть не звертатися до історичної пам’яті і не відчувати роздратування.
Зараз ми всі хочемо, щоб між нашими країнами був мир і взаєморозуміння, але для цього Києву необхідно докласти зусиль для викорінення тих проявів неонацизму, які існують сьогодні в Україні.
