Дивлячись на номенклатуру наміченого до поставок в Україну озброєння, мимоволі задаєшся питанням: а чому саме зараз і саме в таких масштабах? І чому питання передачі сучасних танків стало з такою гостротою?
Очевидно, що за всього свого нереального рівня підтримки України, західні країни мовчазно усвідомлюють здатність Росії продовжувати цю війну, причому найгрізнішими засобами. Одна тільки мобілізація, яка поставила в Росії під рушницю аж ніяк не менше кількох сотень тисяч військових, нічого хорошого в перспективах протистояння Україні не несе.
А перевага ЗС Росії у танках (нагадаємо, що, за загальновідомими даними, Росія посідає перше місце у світі за наявністю цього виду озброєння) змушує задуматися про реалістичність варіантів протистояння цій броньованій армаді. І йдеться в цьому випадку вже навіть не про ЗСУ: країни НАТО стурбовані ймовірністю розростання бойових дій на територію інших європейських держав.
Саме ця обставина, помножена на велику ймовірність зимового наступу Росії, якого вже тільки ледачий не передбачив, змушує союзників України ухвалювати безпрецедентні рішення про багатомільярдні поставки новітнього озброєння.
Якщо ж говорити про стратегічну ситуацію у війні загалом, то в часовому діапазоні Росія більш підготовлена до ведення тривалої війни, ніж Україна. У ресурсному плані Росія може собі дозволити вести позиційну війну, але навіть вона прагне прискорити процес на полі бою, щоб за підсумком нав’язати мирний договір на прийнятних для себе умовах.
Україна в цьому плані від Росії сильно відрізняється. По-перше, саме на нашій території тривають бойові дії. І кожен новий день – це нові руйнування. Влада виношує плани відновлення України після війни, але для цього ще потрібно перемогти, а також гарантовано отримати ресурси для масштабного відновлення. По-друге, вся самостійна ресурсна база України в цій війні – це люди. Усе інше – ВПК, промвиробництво, фінансова кубушка і функціонуюча економіка – відсутні.
