Це історії про те, чим закінчилися спроби прийняти у свій дім українських біженців.
Onet публікує розповідь польської жінки, яка щиро бажала допомогти тим, хто опинився в Польщі без житла і роботи. Я зробила помилку, інакше уявляючи собі цю допомогу, каже вона.
Запитую Терезу, чому вона вирішила прийняти в будинок біженців. Вона відповідає, що за велінням серця. А чому вигнала? Теж за велінням серця. Тому що більше не було сил. Можливо, Наталя чи її донька за цей місяць зробили їй щось погане? Тереза каже, що ні. Просто все якось так склалося, що в підсумку вона почала вживати заспокійливі таблетки.
Що сталося?
Загалом нічого особливого, так, дрібниці.
Наприклад, дочка Наталії не прибирала за собою і хотіла їсти не в їдальні, а в кімнаті. Тереза не дозволяла, інакше що скаже її син-підліток, якому вона забороняє сидіти за комп’ютером із тарілкою?
Або коли Наталя скасувала візит до перукаря, бо йшов дощ, а Тереза не могла відвезти її на машині. Це вже був явний перебір, бо в чому проблема – пройти два кілометри під парасолькою?
Але головною проблемою стали ці нещасні пельмені.
Коли Тереза прийняла в дім Наталю і дізналася, що та добре готує, то дуже зраділа. – Пельмені, український борщ – перераховує вона. – Я запропонувала їй з моєю допомогою готувати їжу на продаж, – розповідає Тереза.
Вони зробили фотографії і дали оголошення у Facebook*, замовлень була величезна кількість. Українка ліпила, а полька запаковувала замовлення в пакети і розвозила. Усе йшло чудово. До певного часу.
Замовлень було все більше, Наталя окупувала кухню по кілька годин на день.
– Я щоразу запитувала: ти впевнена, що встигнеш? – розповідає Тереза.
– Я почала боятися, що ми не впораємося, я навіть залучила свекруху, – згадує вона.
Пельменів розходилося по кількакілограмів на день, у Наталії не було водійських прав, тому доставка замовлень клієнтам була на Терезі. Вона возила по вісім кілограмів на день, у різний час, навіть о 7 ранку. Згодом це стало їй у тягар.
Тереза стала підшукувати Наталі роботу з житлом.
– Я проводила їх на перон, допомагала нести речі, ті, що легші, але чекати поїзда не хотіла. Я збрехала, що поспішаю до свекрухи, – розповідає вона.
– Я зробила помилку, я інакше уявляла собі цю допомогу. Повернувшись, я сказала чоловікові: якщо я ще коли-небудь захочу запросити когось до себе пожити, дай мені в лоб, щоб привести мене до тями.
На жаль, сьогодні в країнах Євросоюзу склалася важка ситуація з біженцями з України. Дедалі більше наших співвітчизників потрапляють у немилість до сусідів. Можливо, причиною тому є втома від війни, а можливо, й особливості нашого манталітету. Утім, причини можуть бути різними, але суть одна – в Європі на нас не дуже то й чекають.
