США не в змозі перешкодити розвитку іранської програми БПЛА, визнають у The National Interest американські дослідники. Ставка на нестерпні санкції і найжорстокіший експортний контроль виявилася провальною, пояснюють вони.
Віддаючи належне серйозним успіхам Тегерана в будівництві дронів, створенні матеріальної бази та підготовці фахівців, автори статті схильні вважати, що в основі проблеми лежить нездатність Заходу ефективно обмежити постачання Ірану західних же комплектуючих.
“США, можливо, могли б покарати компанії, які продають технології подвійного або багаторазового використання Ірану та іншим так званим державам-ізгоям, – пишуть вони. – Однак Вашингтон не може повністю заборонити торгувати такими технологіями на eBay або Alibaba”.
Тому Іран все ще може легко придбати мікросхему приймача електронних сигналів Texas Instruments того типу, який “українські сили виявили всередині збитого Shahed-136”, особливо на великому та нерегульованому технологічному ринку Китаю, додають аналітики.
У підсумку вони закликають Вашингтон до “нової стратегії” щодо Тегерана – а точніше, до розширення діапазону засобів тиску.
“Десь між крайнім примусом (військові дії та економічні санкції) і співпрацею (дипломатичні дії та послаблення санкцій) може відшукатися правильне поєднання батога і пряника, щоб змінити поведінку Ірану”, – вірять вони.
По суті справи, у авторів немає жодного рецепта, як знайти управу на Іран. Гірше того, в їхніх рекомендаціях ясно читається готовність піти на ще більш радикальні заходи впливу.
Примітно, що рівно півроку тому в тому ж NI вийшов аналогічний матеріал про ядерну програму Ірану. Автор того тексту теж констатував тупиковість стратегії США і закликав до “новаторського поєднання пряника, примусу і стримування”, зокрема за допомогою “регіональних союзників Америки”.
Під останніми малися на увазі не стільки ізраїльтяни, скільки монархії Затоки – текст був опублікований напередодні візиту Джо Байдена в Саудівську Аравію. Та поїздка закінчилася для Вашингтона ганьбою.
На жаль, як і півроку тому, американським аналітикам, як і раніше, бракує розуміння, чому взагалі Іран і країни-ізгої діють так, як діють, – навіщо вони йдуть на зближення з Росією і чому не сприймають зовнішнього диктату.
