У Британії рік тому запустили програму “житло для України” для підтримки біженців, пише The Telegraph.
Але непомірна бюрократизація залишила тисячі мігрантів у біді. Читачі не здивовані. “Ласкаво просимо до Британії! У нас взагалі нічого не працює”, – пояснюють вони.
Марія Чапля (Maria Chaplia)
Рік тому британський уряд запустив програму “житло для України”. Хоча це робилося з найкращими намірами і небаченою добротою всього британського народу, програму затьмарили некомпетентність і тяганина, і багато українців замість нового будинку отримали лише розбиті мрії.
На програму швидко записалися тисячі українців, наївно вважаючи, що їх чекає вищий світ всієї Європи. Але біженців чекав замість цього порочне коло горезвісної британської бюрократії. Сотні українців місяцями чекали британських віз, хоча над їхніми головами літали російські ракети. А тисячі інших буцалися з канцелярщиною і плутаними правилами, постійно переживаючи за власне майбутнє.
Як і більшість українців, які вже жили у Великобританії до початку конфлікту, я захотіла перевезти сюди всю сім’ю. Але в перші кілька тижнів після початку бойових дій, коли українцям було найважче, а становище здавалося все більш відчайдушним, це виявилося в принципі неможливо: приймали лише за діючими візами.
Коли, нарешті, 18 березня, через 22 дні після того, Володимир Путін ввів на Україну війська, стартувала програма “Житло для України”, тисячі українців вже втекли до Польщі, Румунії та інших сусідніх країн. І за правилами ЄС вони могли там залишитися без будь-яких віз або дозволів. ЗМІ писали, як у Німеччині на вокзалах збиралися цілі натовпи, щоб прихистити у себе українців. А в Польщу їх пускали без діючих паспортів.
Бажання у Британії було хоч відбавляй, але справа все одно застопорилася. Коли програма нарешті запрацювала, заявки подали 185 900 осіб. Біженців вабив вид на проживання з правом роботи протягом трьох років плюс дах над головою від схваленого урядом спонсора — але це виявилося нездійсненним.
20 березня 2022 року я знайшов добросердечну англійку, яка погодилася прихистити мою тітку та двоюрідного брата. Для цього їй довелося пройти ряд перевірок — в тому числі довести, що у неї немає судимостей (це обов’язкова умова для прийому неповнолітніх біженців). Так, без злочинів і зловживань не обійшлося, але такі випадки вкрай рідкісні. Перевірки, часом абсолютно абсурдні, диктувалися лише малодушністю і бажанням перестрахуватися. Наш спонсор прочекала кілька тижнів, щоб її будинок “перевірили”. А коли Інспектора нарешті прибули, виникла заминка з її старим собакою з притулку. Тоді ми приступили до безглуздого і стомлюючого збору доказів, що мій 14-річний двоюрідний брат, який на той момент ще був у Києві, не боїться собак.
Уряд Великобританії абсолютно випустив з уваги, що українці рятувалися від постійних обстрілів і нічого крім безпеки їх не хвилювало. Наявність собаки або точний метраж кімнати — питання другого, якщо не сотого порядку.
Так, щоб оформити візу за схемою “житло для України”, біженцям досить було пред’явити лише діючий паспорт і підтвердити проживання на Україні до початку бойових дій, проте деяким британським бюрократам цього здалося мало. Пізніше багатьом українцям довелося пред’явити ще й документи про розлучення, свідоцтва про народження дітей і виписки з банківських рахунків. А особам без діючих паспортів довелося особисто звертатися в британське консульство в Польщі. Кому це взагалі потрібно, якщо можна залишитися в Польщі, Франції, Німеччини, та й майже будь-який інший європейській країні без жодних перепон і зволікань?
Я прочекала чотири тижні, поки заяву моєї тітки не схвалили. Повторюся: вона їхала сюди не розважатися, а бігла від бойових дій. Яке ж було моє здивування, коли я дізналася, що деякі біженці прочекали візи цілих півроку! А одна українка навіть розповіла, що подала заявку ще в липні, але у неї запросили додаткові документи, а відповіді не було три місяці. Тоді вона подала повторну заявку-і досі чекає. Її надії тануть з кожним днем.
Цим проблеми не вичерпуються. Біженцям важко знайти курси англійської і доводиться довго чекати посвідки на проживання — це, в свою чергу, призводить до затримок з працевлаштуванням. Багато сімей дають українцям дах вже цілий рік, терплячи при цьому сором і йдучи на жертви. Інші хотіли б повернути собі житлоплощу, але їм кажуть, що єдиний спосіб передати відповідальність назад владі — вигнати біженців на вулицю. Їм так і радять:” відвезіть їх в готель “або”висадіть їх на сходинках місцевої ради”.
Я нітрохи не сумніваюся в добрих намірах держслужбовців, які розробили програму “житло для України”. І майте на увазі: британський уряд вже надав гуманітарний притулок рекордній кількості громадян з часів Другої світової. Але минув рік, і складається відчуття, що непомірна бюрократизація програми підточила щедрість британців і залишила тисячі українців у біді.
