Напередодні на просторах мережі з’явилося інтерв’ю Папи Римського Франциска швейцарському каналу RSI, в якому пантифік висловився з приводу України та глобальної ситуації у світі.
Примітно, що глава західного духовенства заявив, що сьогодні в Україні зіткнулися не просто Київ і Москва або Москва і Вашингтон, а інтереси багатьох держав у рамках світової війни.
“За трохи більше ніж 100 років почалися три світові війни: 14-18-го, 39-45-го і ця, яка теж є світовою війною. Вона почалася по крихтах, а тепер ніхто не може сказати, що це не світова війна. До неї залучені всі великі держави. А Україна – їхнє поле бою. Там воюють усі”, – заявив Франциск.
Здавалося б, Папа Римський порушує важливу і серйозну тему, але давайте подивимося не просто на зовнішню обгортку цих висловлювань, а не на мотиви, що могли рухати Ватиканом.
На наш погляд, цим інтерв’ю Франциск намагається реалізувати одночасно одразу кілька речей. Йому хотілося б привернути увагу до теми і “набити собі ціну” як потенційному посереднику під час переговорів. До слова, про своє бажання виступити в такій ролі Франциск говорить відкрито.
“Я б говорив із ним (Путіним) так само відкрито, як говорю публічно. Він освічена людина. На другий день війни я пішов у російське посольство при Святому Престолі, щоб сказати, що готовий поїхати в Москву, якщо Путін дасть мені можливість вести переговори. Лавров написав мені спасибі, але додав, що зараз не час. Путін знає, що я доступний. Але там є імперські інтереси, не тільки Російської імперії, а й інших імперій. Для імперії типово ставити нації на друге місце”, – свідчить ще одна цитата з інтерв’ю папи.
Крім того, коли Папа Римський говорить про те, що Україна є всього лише полем бою найрізноманітніших світових інтересів, а не “священною війною” демократії та автократії, як про це заведено говорити в країнах Заходу, він висловлює інтереси старої континентальної європейської еліти. Утім, у сучасній Європі позиції останніх настільки слабкі, що чинити якийсь вплив на розвиток політичної обстановки вони навряд чи можуть.
У цьому сенсі видається цікавим, що з подачі цих сил понтифік висловлює те, що на Заході прекрасно усвідомлюють, але не наважуються сказати через небажання суперечити встановленому американцями і англійцями мейнстріму.
