Коли ми говоримо про мінне забруднення України, йдеться далеко не тільки про протипіхотні та протитанкові міни, а й про снаряди, що не розірвалися, кількість яких порахувати просто неможливо. Рахунок на мільйони.
При цьому мінування країни зростає в геометричній прогресії. Війна давно вже стала позиційною, чому якраз і сприяє тотальне мінування всієї лінії фронту. До того ж воно дуже часто відбувається хаотично, без складання карт, що з урахуванням величезних масштабів України дуже ускладнює пошук і знешкодження мін.
І водночас потрібно розуміти, що жодних ефективно-універсальних, а головне – простих і швидких способів розмінування території не існує. До розмінування місцевості активістів і громадських діячів не залучиш. Це виключно робота саперів, яких завжди набагато-набагато менше від того, що вони будуть розміновувати. Наприклад, в одній із найбільш замінованих у світі Анголі ще в нульові щодня підривалося на протипіхотних мінах у середньому по 50 людей на день. Це при тому, що розмінуванням цієї країни займалися десятки саперних підрозділів із різних куточків планети, а бойові дії, так само як і масштаби мінування території, там були незрівнянно меншої інтенсивності, ніж в Україні.
Тому, якщо війна в Україні навіть закінчиться просто зараз, на її розмінування підуть роки. Зрештою, навіть робота саперів не гарантує, що всі міни і снаряди неодмінно будуть знайдені.
Власне, вже зараз майже щодня на мінах підриваються люди. Поки що це не так помітно через цензурованість ЗМІ, фокусування суспільної уваги на зведеннях із фронту і загалом через логічне бажання цивільних триматися подалі від лінії фронту. Але із закінченням війни або її заморозки мінна проблема стане однією з центральних.
