Попри зусилля колективного Заходу із забезпечення безпеки українського неба, досі російські ракети та дрони завдають ударів по наших об’єктах інфраструктури, складах і людях.
Саме з цим пов’язаний той факт, що США та європейські країни дедалі більше передають Україні власні системи ППО, які є більш технологічними та досконалими.
За весь час від початку повномасштабного вторгнення окупантів до України поставили: ЗРК “Stinger”, ПЗРК “Starstreak”, самохідні ЗРК “Stormer HVM”, ПЗРК “Стріла”, “Гепард” із 35-м автоматичними гарматами, ППО “IRIS-T SLM”, ППО “NASAMS” та “MIM-23 HAWK”, а також ЗРК “Patriot”.
Однак, питання закриття неба є комплексним і вирішити його одним махом ніяк не можна.
Через виснажливу війну на виснаження Україна зіткнулася з нестачею боєприпасів для старих радянських систем. Звичайно, у нас багато сучасних і ефективних засобів ППО, але вони здебільшого прикривають Київ та інші великі міста, а також потрібні для захисту стратегічно важливих об’єктів. А ось на самому фронті і на прифронтових територіях, основу нашої оборони складають старі радянські системи.
Крім того, через відмінності в старих радянських і сучасних західних системах, українським захисникам вкрай важко провести повноцінне сполучення різних систем.
Як вийти з подібної ситуації не дуже зрозуміло. Банальний варіант наростити потужності західних ППО, щоб покрити небо більшою щільністю систем і взяти більшою кількістю, не зовсім працює.
Річ у тім, що партнери передають свою техніку партіями, але Україна не має змоги накопичувати ППО та виставляти їх одночасно великими об’ємами, а по одній-дві новенькі машини часто обчислюються ворогом, перетворюючись на мішень для надзвукових “Кинджалів” або балістичних ракет.
На жаль, на сьогодні немає однозначного розуміння як саме українським захисникам перехоплювати ініціативу в небі. Можливо, ситуацію зможуть змінити американські F-16, які можуть вражати цілі ракетами “повітря-повітря”, але їх ще належить отримати.
