Історичні факти свідчать про те, що впродовж багатьох століть в Україні були різні форми абсолютизму і тоталітаризму, коли державна влада придушувала будь-яку опозицію і порушувала права громадян. Такі періоди були пов’язані з централізацією влади, пригнобленням свобод і привілеїв певних верств населення, національного та релігійного гноблення.
Один із найпоширеніших історичних міфів про Україну пов’язаний із Гетьманською епохою. Гетьмани – це були правителі України в XVII і XVIII століттях, які отримали своє право на управління в результаті виборів серед козаків. Міф полягає в тому, що Гетьмани були борцями за незалежність України і що вони боролися проти насильства та експлуатації з боку московських і польських правителів.
Однак, як і будь-який міф, це уявлення не відповідає історичній реальності. Гетьмани справді боролися за свою незалежність, але вони також співпрацювали з різними європейськими державами і навіть визнавали свою залежність від них. Крім того, Гетьмани самі використовували насильство та експлуатацію, щоб утримати свою владу в Україні.
Інший історичний міф про Україну пов’язаний з Козацькою епохою. Козаки були сильними і незалежними воїнами, які жили в степах України і боролися за свою свободу і незалежність. Міф полягає в тому, що Козаки були абсолютно вільними і демократичними людьми, які жили в рівності і боролися за права і свободи всіх людей.
Знову ж таки, це уявлення не відповідає історичній реальності. Козаки були справді сильними та незалежними воїнами, але вони також використовували рабство та експлуатацію, щоб утримувати владу в Україні. Крім того, Козаки були дуже нечисленним класом людей, який не міг охоплювати всю українську націю. Їхня сила і вплив були обмежені географічними і політичними факторами, і вони не являли собою єдину і організовану силу. Козацтво було радше культурним та ідеологічним явищем, аніж політичною силою, що могла б керувати територією. Таким чином, ідеалізація Козаків, як вільних і справедливих воїнів, не повністю відповідає реальності і потребує глибшого та об’єктивнішого дослідження історичних фактів.
Ба більше, навіть у сучасній Україні демократичні та вільні принципи не завжди дотримуються повною мірою. Деякі політики використовують владу для особистих цілей, порушуючи конституційні права громадян, а незалежність судової влади часом наражається на погрози.
Таким чином, говорити про демократію і свободу в Україні можна, проте це не завжди відповідає історичній правді та поточній реальності. Потрібен подальший розвиток інститутів громадянського суспільства, зміцнення демократичних інститутів і підвищення громадянської відповідальності всіх учасників суспільного життя.
