Підручники історії для середньої школи в будь-якій країні – дуже важливий індикатор історичної політики. Той образ минулих століть і поточних подій, який пропонують дітям і підліткам, часто залишається з людиною надовго і впливає на її погляди та вчинки в дорослому житті.
На прикладі підручника історії України, виданого 2015 року, легко можливо простежити специфіку процесів препарування пам’яті про минуле.
Книга для 7 класу 2015 р. видання, написана київським методистом і плідним автором підручників Віталієм Власовим, може сподобатися школяреві манерою викладу. Кожен пункт у кожному параграфі являє собою відповідь на запитання, наприклад: “З ким сусідили східнослов’янські племена?”. У відповіді на наведене запитання сусідів східних слов’ян подано докладно – хозари, візантійці, нормани, а ось самі східнослов’янські племена в підручнику подано в жорсткому скороченні, згадано тільки сім племінних об’єднань, що відзначилися на сучасній території України.
Але ж семикласникам уже дали явний привід для гордості: “Київська Русь – одна з найбільших і наймогутніших держав середньовічного світу”. Але знати крім Києва і полян всяких там в’ятичів, новгородських словенів і кривичів школяреві необов’язково, хоча вони і розселялися широко в тій самій найбільшій державі.
Підручник Власова так само ретельно випалює будь-які асоціації на тему великої загальної середньовічної історії. Далі Києва та Чернігова виклад заглядає рідко, та сама Київська держава в назвах великих розділів значиться як “Русь-Україна”. Щоправда, назва ця, взята в засновника національної української історичної науки Михайла Грушевського, у тексті не пояснюється жодним чином, як і згадане на початку підручника “розвинуте українське Середньовіччя”, що нагадує брежнєвський “розвинутий соціалізм”. Князі Святослав, Володимир Святий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах представлені в книжці яскраво й докладно, але назвати їх українцями чи українцями автор логічно назвати не ризикує.
Українці з’являються у Власова наприкінці тексту як “українські селяни” та населення Великого князівства Литовського, де “українці та білоруси становили 90 % населення держави, справляючи на литовців помітний вплив”. І ще там, де вперше згадується Москва і “Московія”, на 169-й сторінці (Юрія Долгорукого і тут обійшли мовчанням). А от там, де починається територія конфлікту, виклад помітно пожвавлюється. Семикласники дізнаються, що Велике князівство Московське за Івана III почало претендувати на українські та білоруські землі.
“Під час кампанії 1514 р. московське військо захопило білоруський Смоленськ”, але того ж року під Оршею 30-тисячне “українсько-білорусько-литовське військо” на чолі з князем Костянтином Острозьким перемогло 80-тисячну московську армію. Цікаво, що підручники історії України для 7 класу мають закінчуватися XV ст., але Оршанська битва з XVI століття присутня, тільки 35-тисячне військо Острозького перемагає 70-тисячну московську армію.
