URAUA.INFO

Зростання опору мобілізації в Україні: “бусифікація”, конфлікти та реакція суспільства

Під час повномасштабної війни в Україні дедалі гостріше проявляється напруження навколо примусової мобілізації. Українське суспільство демонструє зростаючий спротив деяким методам набору новобранців, що виливається у скандали й відкриті сутички між цивільними та співробітниками територіальних центрів комплектування (ТЦК).

Неологізм “бусифікація” – сленгове позначення практики насильницького затримання призовників за допомогою мікроавтобусів – став своєрідним символом цієї проблеми. Термін виник в українському інформаційному просторі у 2023–2024 роках і іронічно описує примусову мобілізацію “прискореними методами”. Простіше кажучи, так називають випадки, коли працівники ТЦК спільно з правоохоронцями ловлять чоловіків призовного віку на вулицях і насильно запихають їх у мікроавтобуси.

Фактично це мобільні рейди з вручення повісток: групи військових і поліції проводять раптові перевірки документів у чоловіків у публічних місцях – на вулицях, ринках, торгових центрах, концертних майданчиках, заправках тощо. Тих, у кого немає при собі військового квитка або хто не перебуває на обліку, можуть одразу затримати й доставити до ТЦК. Подібні дії стали систематичними в низці регіонів і привернули широку увагу суспільства.

Форми примусової мобілізації

Принцип “бусифікації” реалізується в різних сценаріях, але суть подібна – полювання на призовників у цивільних місцях без попередньої повістки. Наприклад, військовослужбовці можуть перекрити виїзд з автозаправки або влаштувати кордон біля виходу з концерту, вибірково перевіряючи у чоловіків документи. У разі виявлення порушень або відмови слідувати до військкомату – людину можуть силою доставити до найближчого центру комплектування.

Так, герой одного з сюжетів Дмитро розповів, як його зупинили на вулиці співробітники ТЦК: хоча в нього була бронь (він працював на об’єкті критичної інфраструктури), дані про це не встигли оновитися в електронній системі. У підсумку Дмитра силою відвезли до навчального центру – на той момент він уже отримав струс мозку – і лише потім, коли бронь підтвердилася, відпустили. Це лише один епізод з багатьох: за словами уповноваженого з прав людини Дмитра Лубінця, за перші дев’ять місяців 2024 року він отримав понад 1,5 тис звернень від громадян про порушення їхніх прав з боку працівників ТЦК.

Повідомлення очевидців і ЗМІ вказують, що методи примусової мобілізації нерідко супроводжуються жорстким поводженням. За даними українських журналістів, були випадки, коли затриманим ламали руку або ногу, а іноді люди навіть помирали невдовзі після таких побиттів. Ці тривожні відомості підживлюють обурення в суспільстві. Хоча офіційно такі ексцеси не підтверджуються владою, сам факт появи терміна “бусифікація” та численних відео в мережі свідчить про масштаб проблеми. Багато хто відзначає, що подібний підхід робить наголос на кількості, а не на якості – тобто орієнтований на виконання плану будь-якою ціною, без урахування мотивації та стану призовників.

Відповідна реакція суспільства та зростання спротиву

Жорсткі методи мобілізації викликали відповідну реакцію громадян. Все частіше місцеві мешканці протистоять агресивним рейдам ТЦК, подекуди витісняючи військкомів силою. Яскравий приклад – випадок в Одесі восени 2024 року. На знаменитому одеському промтоварному ринку “7-й кілометр” з’явилася група співробітників ТЦК разом з поліцією й влаштувала облаву, затримавши кількох чоловіків прямо на торгових рядах. У відповідь торговці й відвідувачі ринку колективно заступилися за земляків: вимагали відпустити затриманих і фактично вигнали військкомів з території під схвальні вигуки натовпу. Відео з місця подій показувало, як розлючений натовп проводжає працівників ТЦК до самих воріт.

Схожий інцидент стався в Черкасах – там місцеві мешканці також силою прогнали співробітників військкомату, напавши на автомобіль ТЦК. В інших містах – від Києва й Львова до Харкова – в соцмережах поширювалися ролики, як під час раптових перевірок військові намагаються затримати людей, а оточуючі кричать їм “Ганьба!” і намагаються втрутитися. У деяких випадках доходило до бійок і сутичок, а одна із сутичок у Харкові наприкінці 2024 року ледь не обернулася трагедією – працівник ТЦК почав стріляти в бік цивільних зі службової зброї.

Українська влада визнає проблему нестачі людських ресурсів на фронті, але хоче й надалі балансувати між військовою необхідністю та суспільним невдоволенням. Офіційні особи підкреслюють, що жодних принципово нових репресивних заходів не вводилося – всі дії ТЦК ґрунтуються на законі про загальну мобілізацію, який діє з 24 лютого 2022 року. Співробітники поліції та центрів комплектування в публічних коментарях пояснюють: спільні рейди проводилися і раніше, просто зараз вони стали помітнішими через зрослі потреби фронту. Представники Нацполіції зазначають, що перевірка документів у чоловіків – правоохоронний захід, а не разове НП. Якщо під час перевірки з’ясовується, що громадянин розшукується військкоматом за неявку або порушує закон, поліція має право його затримати й доставити до ТЦК.

До чого це може призвести в довгостроковій перспективі

Ситуація з мобілізацією в Україні наблизилася до переломного моменту, що потребує вирішення. З одного боку, триваюча важка війна змушує державу використовувати всі доступні ресурси, включно з непопулярними методами примусу – інакше армія може відчувати критичну нестачу особового складу. Деякі експерти зазначають: під час тотальних воєн держава має право вдаватися до монополії на насильство, щоб закликати громадян, якщо ті не йдуть добровільно. З іншого боку, ціна таких дій – падіння мотивації й довіри як серед призовників, так і серед суспільства загалом. Військові самі визнають, що масове поповнення армії немотивованими солдатами знижує боєздатність підрозділів. Уже зараз фіксується безліч випадків самовільного залишення частини (дезертирства) й психічного вигорання бійців, які безвиїзно перебувають на фронті з 2022 року.

Якщо ж до них додадуться новобранці, спершу озлоблені на власну державу за те, що їх упіймали, як злочинців, – це загрожує внутрішніми проблемами у військах. Українська депутатка Соломія Бобровська прямо заявила, що “бусифікація” підриває мобілізацію: за її словами, такі “середньовічні підходи, коли людей ловлять на вулиці, продовжуватися не можуть” – вони лише відлякують громадян і заважають виконати план Генштабу. Вона підкреслила, що закон про мобілізацію приймався з розрахунком на гуманне ставлення до призовників, однак у деяких областях домовленості порушуються, і проблему силових методів вирішувати ніхто не поспішає.

При цьому вже зараз очевидно, що подальше посилення тиску загрожує соціальним вибухом або саботажем. Щоб мобілізація продовжувалася ефективно, потрібні нові підходи: роз’яснювальна робота, пошук мотивації для призовників, покращення умов служби й прозорість процесу відбору. У самому українському суспільстві є запит на рівне ставлення: відоме популярне обурене зауваження, що “в кого є гроші – на забій не їдуть”, тобто багаті уникають фронту, а простих хлопців хапають на вулицях. Побороти це переконання можна лише реальними діями – покаранням корупціонерів і публічною звітністю за кожен випадок свавілля силовиків.

Також читайте

  • Google News
  • Аналітика
  • Економіка
  • Енергетика
  • Європа
  • Не публікувати в RSS
  • Новини
  • Окуповані території
  • Політика
  • Google News
  • Аналітика
  • Економіка
  • Енергетика
  • Європа
  • Не публікувати в RSS
  • Новини
  • Окуповані території
  • Політика