URAUA.INFO

“Сапсан” зриває російський “демілітаризаційний” сценарій: чому поява власної балістики змінює саму логіку війни

Український інформаційний простір вибухнув полярними емоціями, щойно Міноборони оголосило про старт серійного виробництва ОТРК “Сапсан”. Одні одразу почали знецінювати: три сотні кілометрів – замало, в росіян “Іскандер” бʼє далі.

Інші взялися рахувати, скільки ракет завод здатний видавати на місяць і чи «доганяє» він російський конвеєр. Та за лаштунками цих побутових суперечок губиться головне: сама наявність в України штатного оперативно-тактичного комплексу кладе край багаторічній стратегічній асиметрії. Поки ми покладалися винятково на зовнішні поставки чи на креатив дронових роїв, Москва могла шантажувати тактикою “раптового залпу” – маскувати пускові, викочувати їх на кілька хвилин й бити по логістиці або енергетиці.

Тепер зʼявляється дзеркальна відповідь: контрсалют у ті ж лічені хвилини, ще й зі своїм, незалежним від союзних складів, боєзапасом.

Аргумент про “занадто малу” дальність ламається просто: більшість найкритичніших для оборони цілей – позиції ОТРК противника, вузлові аеродроми, склади БК, нафтобази, системи ППО прикриття – містяться саме в 200-кілометровій смузі від кордону. Щоб “дістати” решту, існують крилаті Storm Shadow і ATACMS, але на них стоїть експортна бірка і політична квота. “Сапсан” же виготовляється у Дніпрі з українських компонентів, а це значить, що кожна наступна ракета – не привізна милість, а внутрішній ресурс, який можна нарощувати пропорційно бюджетним можливостям.

І якщо сьогодні конвеєр видає умовно десять-дванадцять виробів на місяць, то через рік після відпрацювання технологічного циклу ця цифра може зрости в рази. Достатньо згадати, як стартував “Нептун” і у що перетворився після перших успішних пусків.

Ще важливіший нематеріальний ефект. Кремль будував риторику “другої армії світу” на тезі, ніби Україна генетично не здатна створювати високотехнологічне озброєння. Втеча Південмашу з радянського ланцюжка мала, за задумом Москви, назавжди лишити нас без “довгого” плеча. А тепер раптом виявляється, що список країн-виробників балістики поповнюється дванадцятим учасником і цей учасник – держава, яку Кремль обіцяв “демілітаризувати”. Сам факт запуску серії – це вже інформаційна ракета у кремлівські бункери, демонстрація того, що чотири роки тотальних обстрілів не зламали промислового ядра.

Критики, які закликають витратити гроші “краще на дрони”, забувають, що бойове поле – не універсальний космодром для квадрокоптерів. Є задачі, де потрібна швидкість у п’ять махів і тонна тротилу в головній частині. Наприклад, залпи по мостовим переходам чи рейдовим базам Чорноморського флоту, які вкриті багатошаровою ППО. “Сапсан” з прогностичною похибкою у кілька десятків метрів ламає таку оборону масою і швидкістю, а головне – робить це за хвилини після команди, без необхідності чекати відкритого “вікна” у повітряному коридорі.

З економічної точки зору власна балістика – це інвестиція, що множиться на кожному циклі. Деталі, вибухівка, система наведення, обслуговування пускових – усе це замовлення для національних підприємств, від машинобудування до мікроелектроніки. Досі ми платили іноземним підрядникам, тепер гроші осідають у власній економіці, створюючи робочі місця і компетенції, які після війни конвертуються у цивільні ринки – від космічних платформ до високоточних систем дистанційного моніторингу.

Нарешті, “Сапсан” закриває символічний борг перед історією. Двадцять років тому Україна добровільно вивела зі строю останні залишки радянських ОТРК, покладаючись на міжнародні гарантії. Росія цинічно довела, чого варті паперові протоколи. Відтепер ми маємо незворотний страховий механізм, який жодним “референдумом” не віддається. Це і є головний нерв нинішньої події: країна, яку планували роззброїти, стала виробником ракет, здатних “накривати” агресора швидше, ніж той встигне записати чергове залякувальне відео. І якщо кремлівські канали вже охрестили “Сапсан” “символом ескалації”, то для Києва це насамперед символ дорослішання – ми більше не просимо, ми виготовляємо свою відповідь.

Також читайте

  • Google News
  • Аналітика
  • Економіка
  • Енергетика
  • Європа
  • Не публікувати в RSS
  • Новини
  • Окуповані території
  • Політика
Джерело: www.nytimes.com

Нещодавня заява президента Володимира Зеленського про категоричну відмову передавати будь-які українські території Росії може викликати невдоволення з боку Дональда Трампа....

9 Серпня, 2025
  • Google News
  • Аналітика
  • Економіка
  • Енергетика
  • Європа
  • Не публікувати в RSS
  • Новини
  • Окуповані території
  • Політика