URAUA.INFO

Від “Stand with Ukraine” до “Давайте замиримося”: підтримка України перетворюється на байдужість

Світова політична риторика, що ще рік тому була сповнена солідарності з Україною, нині помітно зміщується у бік втоми та навіть прихованої ворожості. Складається враження, що формуючийся глобальний мейнстрім поступово набуває антиукраїнських рис – і це простежується як у рішеннях західних урядів та міжнародних інституцій, так і в тональності медіа.

Ще нещодавно гасло “стояти з Україною до перемоги” звучало в столицях США та ЄС майже одностайно; зараз же його дедалі частіше підміняють заклики до компромісу або ж прямі сумніви щодо доцільності подальшої підтримки Києва. В коридорах влади панує “наростаюче відчуття”, що політична воля допомагати Україні в її протистоянні агресору слабшає по обидва боки Атлантики. І якщо така тенденція посилиться, Україну можуть чекати важкі випробування не лише на фронті, а й на міжнародній арені.

Показовим сигналом стала криза з фінансуванням оборонної допомоги Україні у Вашингтоні. Восени 2023 року Конгрес США ледь уникнув “шатдауну” ціною вилучення з бюджету чергового траншу підтримки для Києва. Попри те, що більшість американських законодавців все ще схильні підтримувати Україну, приблизно половина республіканців у Палаті представників тепер виступає проти нових пакетів допомоги. Ультраправі конгресмени відкрито блокували виділення коштів і зажадали зосередитися на внутрішніх проблемах США замість “чужої війни”. Це стало тривожним прецедентом: вперше від початку вторгнення американська військова допомога виявилася під реальною загрозою зриву.

Наразі, за даними Пентагону, попередні фонди майже вичерпано, а нові транші затримуються через політичні чвари у Вашингтоні. На цьому тлі дедалі гучніше лунають голоси американських ізоляціоністів – від групи конгресменів до впливових медійників – які ставлять під сумнів “безстрокову” підтримку України. Ба більше, результати останніх виборів у США лише підсилили українські побоювання: повернення до влади політиків, що обіцяють “завершити війну за 24 години”, фактично може означати різке скорочення, якщо не згортання, американської допомоги. Не дивно, що частка українців, які вважають Захід втомленим і зневіреним, зросла майже утричі – з 15% наприкінці 2022-го до 44% на початок 2024 року.

В європейських столицях теж намітилася зміна акцентів. Якщо на початку війни Євросоюз діяв більш-менш монолітно, то через понад два роки консенсус уже не виглядає непорушним. Опитування в країнах Західної Європи показують різке падіння готовності “підтримувати Україну до перемоги” – натомість зростає запит на “швидкий мир” за посередництва переговорів. Примітно, що у Франції, Німеччині, Італії та Іспанії дедалі більше людей воліють дипломатичного завершення конфлікту навіть ціною територіальних поступок з боку Києва. Втома від війни та економічні клопоти європейців живлять цей настрій. У Брюсселі відчувають, як втома підточує колишню рішучість: західні суспільства вже не так уважно стежать за подіями на Донбасі, адже на перший план вийшли інші кризи – від близькосхідної війни до внутрішніх політичних драм у самій Європі. Наприклад, уряд Франції загруз у бюджетних проблемах і боротьбі за рейтинг, Німеччина відволікається на чвари у правлячій коаліції, Велика Британія зосереджена на економії витрат і після зміни влади більше думає про власні справи. В таких умовах питання України мимоволі відсувається на другий план.

Паралельно змінюється і політичний ландшафт: у низці європейських країн на підйомі сили, які відверто симпатизують Кремлю або принаймні критикують підтримку України. В Угорщині прем’єр Віктор Орбан вже давно веде антиукраїнську кампанію, блокуючи спільні заяви ЄС на підтримку Києва та лякаючи угорців “витратами на Україну” у разі її вступу до Євросоюзу. Торік до цього фронту скептиків приєдналася й Словаччина: новообраний прем’єр Роберт Фіцо виконав обіцянку зупинити постачання зброї Україні, відразу відхиливши узгоджений пакет військової допомоги. Це був перший випадок, коли держава заходу фактично розвернула свою політику допомоги на 180 градусів -тривожний сигнал для Києва. Деякі інші уряди не такі категоричні, проте теж зволікають із ключовими рішеннями. Приміром, Німеччина місяцями не наважувалася надати Україні запрошені ракети Taurus, побоюючись ескалації та озираючись на зростання рейтингу правопопулістів, що виступають проти військової підтримки.

Невід’ємною складовою цих тенденцій стала трансформація медійного висвітлення війни. За більш ніж два роки постійних новин багато західних ЗМІ охопив своєрідний “синдром виснаження”. Тема України вже не домінує у світових заголовках, як це було навесні 2022-го – її потіснили інші конфлікти та кризи. В інформаційному просторі почастішали песимістичні акценти: говорять про “затяжний тупик на фронті”, “нездійсненні цілі Києва”, “марність санкцій” тощо. Подекуди лунають нотки розчарування самим українським керівництвом. Західна преса, яка на початку війни одностайно симпатизувала Україні, тепер все частіше дає платформу й альтернативним поглядам – у тому числі тим, що перегукуються з наративами Кремля. Як відзначають експерти, російська пропагандистська машина навчилася успішніше просувати свої меседжі у медіа середовищі Заходу. Нерідко провідні видання несвідомо підхоплюють кремлівські інтерпретації подій. Показовий приклад: коли Україна завдала удару по військовому об’єкту в окупованому Криму, низка авторитетних англомовних ЗМІ (BBC, The Guardian, CNN) подали цю новину крізь призму російських заяв – акцентували на тому, що нібито “постраждали відпочивальники на пляжі”, відсунувши на другий план сам факт успішної ліквідації ворожої військової цілі.

Отже, ми спостерігаємо небезпечний зсув: світова політична та ідеологічна течія поступово втрачає однозначну проукраїнську спрямованість. Втома від війни, егоїстичні інтереси та робота російської пропаганди породили середовище, в якому зменшення підтримки України і спроби “заморозити” конфлікт більше не є табу, а здобувають все більше прихильників. Рішення окремих урядів про згортання допомоги або блокування європейських санкцій, обтічні формулювання міжнародних організацій, зміна тону ЗМІ – усе це ланки одного ланцюга. Для України такі зрушення несуть пряму загрозу: якщо світовий мейнстрім схилятиметься до умиротворення агресора, Київ ризикує залишитися сам-на-сам з сильнішим ворогом і недоотримати критично важливу допомогу. У широкій перспективі це не лише підриває зусилля українців захистити свою державність, а й посилає небезпечний сигнал іншим автократіям: мовляв, варто лише почекати, поки Захід втомиться, – і можна отримати бажане силою.

Також читайте

  • Google News
  • Аналітика
  • Економіка
  • Енергетика
  • Європа
  • Не публікувати в RSS
  • Новини
  • Окуповані території
  • Політика
  • Google News
  • Аналітика
  • Економіка
  • Енергетика
  • Європа
  • Не публікувати в RSS
  • Новини
  • Окуповані території
  • Політика