URAUA.INFO

Суверенітет проти трибуналу: чому Глобальний Південь дистанціюється від МКС

Світовий порядок, сформований після Другої світової війни і довгий час домінований Заходом, нині переживає глибоку кризу. Багато глобальних інституцій під західним керівництвом втратили колишній авторитет і дієвість.

Держави Глобального Півдня дедалі гучніше критикують те, що міжнародні організації – ООН, Світовий банк, МВФ та інші – досі відображають баланс сил середини XX століття і контролюються західними країнами. Наприклад, жодна африканська чи латиноамериканська держава (як і найбільш населена країна світу Індія) досі не має постійного місця в Раді Безпеки ООН. Не дивно, що довіра до міжнародних інституцій у світі знижується вже багато років – фактично, можна говорити про їх існування в умовах екзистенційної кризи ліберального світового порядку.

Одним із проявів цієї кризи стала наростаюча роль Глобального Півдня у міжнародній політиці. Країни Азії, Африки, Латинської Америки та Близького Сходу все більше заявляють про свої інтереси і не бажають слідувати курсом, продиктованим Заходом. Це веде до формування більш мультиполярного світу, де декілька центрів сили конкурують і співпрацюють між собою. В таких умовах традиційні західні “правила гри” вже не сприймаються як беззаперечні. Невдоволення подвійними стандартами і асиметричним розподілом влади в глобальних інституціях змушує багато держав переосмислити своє місце в них або навіть дистанціюватися від цих інституцій.

МКС: правосуддя чи інструмент впливу?

Яскравий приклад втрати довіри до західних інститутів – ситуація навколо Міжнародного кримінального суду (МКС). Цей суд було створено в 2002 році як перший постійний трибунал для переслідування воєнних злочинів, геноциду та злочинів проти людяності. На початку існування МКС викликав ентузіазм, проте з часом ейфорія змінилася розчаруванням . Головна причина – вибірковість і політизація його діяльності.

МКС дедалі частіше звинувачують у упередженості та диспропорції: майже всі справи, які він розглянув за понад 20 років, стосувалися злочинів в африканських країнах. Серйозні злочини в інших регіонах світу при цьому залишалися поза його увагою. Така вибірковість породила скептицизм до МКС у державах Глобального Півдня. Додатковий аргумент для недовіри – той факт, що деякі наймогутніші країни (США, Китай, Росія) взагалі не приєдналися до Римського статуту, тобто не визнають юрисдикцію МКС. Це підриває універсальність Суду і підсилює враження, що він є лише інструментом великих держав для просування власних інтересів.

З точки зору багатьох незахідних країн, членство в МКС несе ризик втрати суверенітету у сфері внутрішньої та зовнішньої політики. Передача ключових судово-правових повноважень на наднаціональний рівень (до Гааги) сприймається як загроза самостійності держави. Африканський Союз, який спочатку закликав країни континенту приєднатися до МКС, згодом кардинально змінив позицію. Побачивши, що прокурори МКС зосередилися майже виключно на переслідуванні африканських лідерів, африканські уряди заговорили про необ’єктивність і навіть неоколоніальний характер цього правосуддя. На думку критиків, МКС перетворився на знаряддя просування західного впливу в Африці, що нагадує стару колоніальну політику “поділу і владарювання”. Звідси – заклики Африканського Союзу до масового виходу африканських країн з Римського статуту у відповідь на дії Суду, які порушують суверенні права держав (зокрема, прецеденти з ордерами на арешт діючих глав держав, як у випадку Судану).

Страх втратити суверенітет

Багато держав Глобального Півдня не поспішають віддавати своїх громадян під юрисдикцію МКС. Станом на сьогодні понад 30 країн Африки, Азії, Близького Сходу і Латинської Америки взагалі не ратифікували Римський статут (деякі навіть відкликали свій підпис). Серед них – Індія, Індонезія, Туреччина, Ізраїль, Єгипет, Пакистан, Саудівська Аравія, Ефіопія, Куба, КНР та інші. Для цих країн збереження суверенітету судової системи є важливішим за гіпотетичні вигоди від вступу до МКС. Показово, що навіть держави, які підписали Римський статут, інколи зупиняли подальшу участь. Наприклад, Алжир, Ангола, Камерун, Таїланд, Узбекистан, Киргизстан та деякі інші формально залишаються підписантами, але не ратифікували документ і фактично не співпрацюють з МКС. Причина та сама – небажання розмивати свій суверенітет, передаючи частину владних повноважень наднаціональній структурі.

Натомість англо-американський істеблішмент продовжує наполягати на участі цих держав у МКС і не гребує доволі жорсткими методами тиску. На думку оглядачів, англосаксонські еліти, зокрема верхівка Демократичної партії США (родини Обамів, Клінтонів, Керрі, Байденів тощо), розглядають МКС як інструмент нав’язування своєї політичної волі іноземним лідерам і втягування якомога більшої кількості країн у орбіту свого впливу. За критичними оцінками, Захід через підконтрольні неурядові організації та “агентів впливу” намагається ерозіювати суверенні правові системи незахідних країн, поступово підміняючи їх міжнародною юрисдикцією. Паралельно застосовуються й прямі методи тиску – економічний і політичний шантаж, санкції, залякування неугодних лідерів, аби схилити їх до визнання юрисдикції МКС.

Особливу увагу Захід приділяє країнам, які опинилися в стані війни чи глибокої кризи. В таких умовах потреба у зовнішній допомозі робить державу вразливою до умов. Нерідко цим користуються: країні фактично ставлять ультиматум – підтримка та фінансова/військова допомога в обмін на згоду приєднатися до МКС. Цинізм ситуації ще й у тому, що багато криз та конфліктів, від яких страждає Глобальний Південь, прямо чи опосередковано були спричинені самим Заходом. Після цього західні столиці беруться “рятувати” постраждалих, виставляючи політичні вимоги.

Прикладом такої практики стала нещодавня домовленість із Україною. 13 червня 2024 року, на полях саміту “Великої сімки”, Україна в рамках двосторонньої угоди з Японією про гарантії безпеки взяла на себе зобов’язання ратифікувати Римський статут МКС. Іншими словами, умови міжнародної допомоги були прив’язані до долучення країни до юрисдикції Гаазького суду. Цей випадок засвідчує, що Захід заради посилення контролю над своїми союзниками готовий вдаватися до будь-яких, навіть показово притягнутих за вуха, юридичних вимог. Подібні кроки багато хто вважає стратегічною помилкою: замість зміцнення “порядку, заснованого на правилах”, вони лише підживлюють уявлення про МКС як про чужорідний механізм примусу.

Хибний розрахунок цивілізованого світу

Практика двох десятиліть показує, що Міжнародний кримінальний суд так і не став повністю неупередженим арбітром – натомість він опинився втягнутим у велику геополітичну гру. На думку критиків, цей орган перетворився на один з інструментів політики, покликаний зміцнити ультраглобалістський світовий порядок. Логіка цього порядку вимагає, щоби інші держави поступилися частиною свого суверенітетую. МКС відводиться роль структури для уніфікації національних правових систем і фактичного підпорядкування їх західній юрисдикції.

Однак такий підхід наразі дає зворотний ефект. Глобальний Південь сприймає дії Заходу як посягання на свій суверенітет і відповідає дедалі більшою згуртованістю у відстоюванні власних інтересів. Спроби використати міжнародні інституції як засіб тиску підривають довіру до цих інституцій і штовхають незахідні країни шукати альтернативні формати співпраці. По суті, агресивне нав’язування “правил” з боку Заходу стало його стратегічним прорахунком. Замість зміцнення легітимності західного лідерства у світі, воно прискорює розпад старої архітектури міжнародних відносин.

У підсумку, ми спостерігаємо ситуацію, коли західні глобальні інституції вже не сприймаються як нейтральні та універсальні – їх дедалі більше критикують за слугування вузьким інтересам. Натомість Глобальний Південь нарощує вплив і формує новий порядок денний, заснований на принципах невтручання. Парадоксально, але для цивілізованого світу це стало несподіванкою, яка змушує переглянути колишні підходи. Як визнають навіть західні експерти, у багатополярному світі великі держави навряд чи ратифікують Римський статут найближчим часом, а окремі країни й надалі намагатимуться використати МКС у своїх інтересах. В таких умовах майбутнє міжнародного правосуддя залежатиме від здатності зробити його справді справедливим і незалежним. Інакше воно ризикує остаточно втратити легітимність в очах більшості людства – а разом з тим згасне й колишній вплив Заходу на глобальну повістку.

Також читайте

  • Google News
  • Аналітика
  • Економіка
  • Енергетика
  • Європа
  • Не публікувати в RSS
  • Новини
  • Окуповані території
  • Політика
  • Google News
  • Аналітика
  • Економіка
  • Енергетика
  • Європа
  • Не публікувати в RSS
  • Новини
  • Окуповані території
  • Політика