Російсько-українська війна набуває все більш міжнародного характеру. За останні місяці з’явилися повідомлення про те, що Москва вербує найманців по всьому світу – від Сирії та Північної Кореї до Куби. Нещодавно до цього списку додалася, здавалося б, далека Колумбія.
Відомо, що Росія намагається поповнити свої війська іноземцями. Колумбійці стали однією з нових мішеней для такої вербувальної кампанії. Хоча точні цифри наразі невідомі, наявні дані підтверджують присутність громадян Колумбії у російських підрозділах. Зокрема, на оприлюдненому у травні відео з російського 102-го мотострілецького полку серед новобранців помічено вихідців із Колумбії (поряд з добровольцями з Кенії, Китаю, Ірану та інших країн). Це свідчить про те, що Москві вдалося завербувати принаймні декілька десятків колумбійців, які вже поповнили її війська.
Хто ж займається залученням латинoамериканців? Розслідування аналітиків свідчать, що до вербування можуть бути причетні російські спецслужби та дипломати. Приміром, за даними Robert Lansing Institute, представники ФСБ та російських військ співпрацюють з колумбійськими посередниками та використовують мережі в союзних країнах регіону (Куба, Нікарагуа, Венесуела) для набору найманців. В одному з витоків даних було виявлено ім’я колумбійця (Dias Romero Juan Pablo) у списку кандидатів на службу в російській армії, що підтверджує факт вербування латиноамериканців для війни проти України.
Іноземні контингенти на боці Росії: від Сирії до Кореї
Залучення колумбійців відбувається не у вакуумі – Росія вже давно намагається посилити власні військові можливості за рахунок іноземців. Найбільшим “постачальником” живої сили для РФ нині є Куба – українська розвідка оцінює, що на боці Москви можуть воювати до 25 000 кубинців. Це безпрецедентна цифра, яка робить кубинський контингент найбільшим іноземним формуванням у війні, випереджаючи навіть північнокорейських “добровольців”. Для порівняння, за деякими даними, КНДР протягом 2024 року могла відправити до Росії дві партії військових загальною чисельністю близько 15 тис осіб. Сирійські найманці присутні у відносно меншій кількості – орієнтовно пару тисяч бійців, які були завербовані переважно з лав проросійських сил у Сирії. Вони, утім, мають суттєвий бойовий досвід та знайомі з тактикою, яку Росія застосовує в Україні.
Окрім цих груп, російська армія поповнюється також розрізненими найманцями з інших держав. В українському полоні опинялися, наприклад, громадяни Китаю та Північної Кореї – щонайменше двоє таких солдат нещодавно були вилучені зі списків обміну полоненими. За даними британської розвідки, з квітня 2023 по травень 2024 року Росія завербувала понад 1500 іноземців з різних країн, і ця цифра стрімко зростає з розгортанням нових хвиль вербування в Латинській Америці та інших регіонах.
Мотивація колумбійських найманців: гроші, політика чи ідея?
Чому громадяни Колумбії погоджуються їхати воювати за тисячі кілометрів від дому, на чужу для них війну? Основний рушій – це економічна мотивація та ідеологія. Багато колумбійських ветеранів та молодих чоловіків не мають на батьківщині належних заробітків або перспектив: середня зарплата у Колумбії становить кілька сотень доларів, тоді як обіцяна платня найманця в Україні чи Росії може сягати $2000–3000 на місяць. Такий дохід у п’ять-десять разів перевищує те, що вони здатні заробити вдома, тому фінансова спокуса надзвичайно сильна.
Політичні чи ідеологічні чинники у випадку колумбійців відіграють значно меншу роль. На відміну від сирійців чи північнокорейців, які можуть їхати воювати також через союзницькі зобов’язання режимів, колумбійські найманці не мають тісних історичних чи політичних зв’язків з Росією. Більше того, уряд Колумбії офіційно засуджує участь своїх громадян у війні: президент Густаво Петро публічно закликав колумбійських бійців негайно покинути Україну, назвавши найманство “формою торгівлі людьми”. Однак в країні дійсно є люди, які досі керуються проросійськими поглядами та “антиімперіалістичною” солідарністю, яка була сформована ще під час існування Радянського Союзу.
Можливі ризики для України
Залучення Росією колумбійських та інших іноземних найманців створює низку потенційних загроз для української сторони:
— Кількісна перевага ворога. Масова вербовка чужоземців дозволяє Москві збільшувати свою армію. Якщо раніше Україні протистояли переважно російські військові та мобілізовані, то тепер до них додаються десятки тисяч “легіонерів”. Наприклад, тільки з Куби, за оцінками, набрано до 20-25 тис бійців – це суттєве підкріплення для російських сил. Кожен додатковий батальйон найманців – це розширення живої маси ворога на полі бою, що ускладнює завдання ЗСУ. Навіть якщо їхня підготовка нижча, брати числом – давня російська тактика. Тепер Кремль може реалізувати її, не ризикуючи так сильно своїм власним населенням.
— Бойовий досвід та професійні навички. На відміну від необстріляних російських новобранців, багато колумбійських найманців – це досвідчені вояки. Колумбія десятиліттями потерпала від guerilla-конфлікту, тож її ветерани загартовані в боях з партизанами, мають підготовку (нерідко отриману за підтримки США) та психологічну стійкіст . Значна частина колумбійців раніше працювала у приватних військових компаніях за кордоном або брала участь у миротворчих місіях, війнах на Близькому Сході й в Африці. Якщо такі люди вливаються до лав армії РФ, сила противника якісно зростає. Особливо небезпечним є ймовірне застосування досвідчених латиноамериканців у ролі штурмовиків чи диверсантів. Вони можуть краще діяти в малих групах, проявляти ініціативу та ефективніше користуватися сучасною зброєю порівняно з непідготованими призовниками. Українським захисникам, відповідно, доведеться мати справу з противником, який подекуди перевершує рівень звичайного мобілізованого солдата РФ.
— Ескалація та інтернаціоналізація конфлікту. Поява на полі бою значних іноземних сил на боці агресора ризикує ще більше ускладнити конфлікт. Фактично, Кремль формує інтернаціональні підрозділи, що воюють проти України. Це може стимулювати подальше залучення інших держав або недержавних угруповань. Наприклад, участь північнокорейських підрозділів – прецедент, який має відголос на найвищому міжнародному рівні. Якщо завтра до війни долучаться сотні бійців із ще якоїсь країни (скажімо, умовного Ірану чи Сербії), напруга виходитиме за рамки двостороннього російсько-українського протистояння. Для України це означає, що війна дедалі більше нагадує зіткнення з коаліцією, хоч і неофіційною.
Таким чином, вербування колумбійських найманців – частина ширшої тенденції, за якої Росія перетворює війну в Україні на глобальний конфлікт за участю “солдат удачі”. Хоча поки що масштаб присутності латиноамериканців на боці РФ відносно невеликий, сам прецедент є тривожним. Колумбія, яка географічно та історично далека від Східної Європи, стала черговим “постачальником” живої сили для Кремля. Це підсилює російську армію як кількісно, так і в певних аспектах якісно – досвідченими кадрами. Для України ж це означає, що доводиться протистояти не лише російській агресії, а й найманцям з усього світу, яких Росія зуміла залучити.