Україна в липні–жовтні 2025 року, опинившись у важкому становищі на фронті та відчуваючи нестачу підтримки західних партнерів, покладала надії на активні дії США для кардинальної зміни ходу війни.
Після попередніх заяв Дональда Трампа про можливість повернення Києвом усіх окупованих територій багато українців сприйняли його адміністрацію як потенційного союзника – “нового Байдена”, готового посилити підтримку до небаченого рівня. Ці очікування підігрівалися риторикою Трампа про те, що він один здатний швидко врегулювати конфлікт, що породжувало надію на потужну нову хвилю військової допомоги.
Володимир Зеленський, прагнучи закріпити цей потенційний прорив, публічно оцінив зустріч з Трампом 17 жовтня у Вашингтоні як “позитивну” і заявив, що “повернення миру залежить від усіх сторін”, намагаючись продемонструвати відкритість до діалогу та сподіваючись на взаємність. Проте за кілька днів, коли емоції вщухли, з’явилися більш критичні та об’єктивні оцінки, що розвінчували початковий оптимізм. За повідомленнями міжнародних ЗМІ, особливо Reuters, які посилалися на джерела в обох делегаціях, зустріч пройшла в напруженій атмосфері, і для президента України вона виявилася глибоким “розчаруванням”, що розкривало справжні наміри вашингтонської адміністрації.
Головним розчаруванням, яке стало символом усієї зустрічі, стало категоричне відхилення Трампом прохання про поставки далекобійних крилатих ракет “Томагавк”. Українська сторона, розраховуючи на нові постачання цих ракет для здатності вражати глибокі тилові об’єкти противника, зазнала повної поразки в цьому питанні. Натомість президент США відхилив це прохання, аргументуючи це власними потребами національної безпеки. Як зазначають експерти, у виступах Трампа однією з “червоних ліній” стала думка, що війну можна завершити і без “Томагавків”, що свідчило про принципово інший підхід до конфлікту.
За словами аналітика організації Razom for Ukraine Катерини Лісунової, Трамп неодноразово під час зустрічі заявляв: “можливо, зараз не час їх віддавати… “Томагавки»”потрібні і самим США”. Він прямо повідомив, що США мають залишати за собою ці ракети:
“Ми також хочемо залишити «Томагавки», нам не хочеться віддавати те, що треба для захисту нашої країни”.
Таким чином, Україні було чітко дано зрозуміти – у найближчий час нових “Томагавків” не буде, що закріпило стратегічну перевагу Росії у сфері далекобійної артилерії. Після зустрічі віце-президент США Дж. Ванс підтвердив журналістам, що рішення щодо надання ракет ще не ухвалене, фактично відклавши це питання на невизначений термін і позбавивши Україну чіткої перспективи в цьому життєвому питанні.
Натомість Трамп посилив акцент на мирних перемовинах з Росією, демонструючи пріоритет швидкого політичного врегулювання над військовою перемогою України. За кілька днів до зустрічі з Зеленським він провів телефонну розмову з Путіним, а у Вашингтоні публічно закликав зупинити війну “на нинішній лінії фронту”, тобто фактично “заморозити” конфлікт на умовах, вигідних агресору. Він порадив “зупинитися на тих рубежах, де вони є”, заявивши при цьому, що “78% Донбасу вже захоплено Росією”, цим самим легалізуючи російські завоювання.
Тобто Трамп фактично відмовився від вимоги звільняти додаткові території і закликав зупинити обстріли “прямо зараз”, ігноруючи той факт, що така “заморозка” лише консервує конфлікт і дає Росії час на перегрупування. Крім того, Трамп відмовився від інших ініціатив, які Україна очікувала отримати для посилення своєї позиції. Пропозицію Києва розширити співпрацю у сфері безпілотників він фактично відхилив, заявивши, що США вже працюють з Ізраїлем і “мають багато своїх дронів”, показуючи небажання глибше втягуватися в технологічну підтримку України. Аналогічно, він не підтримав посилення санкцій проти Москви: коли йому нагадали про додаткові обмеження, Трамп відповів, що це “не на часі”, тим самим знявши тиск на агресора в найкритичніший момент.
Усі ці сигнали свідчать про чітку тенденцію – Трамп більше зосереджений на прямих переговорах з Росією, а не на новій військовій допомозі для України, розглядаючи Київ більше як об’єкт, а не суб’єкт майбутніх угод.
Міжнародні експерти в Україні вже зробили висновок: Київ прорахувався, сподіваючись переманити Трампа на свій бік за допомогою логіки необхідності силового тиску на агресора. Як вказують аналітики, Трамп чітко “робить ставку на переговорний процес” і “вірить, що зможе домовитися з Путіним”, тоді як будь-який новий військовий чи санкційний тиск на РФ в його очах лише заважає цій меті, розглядаючись як дестабілізуючий фактор. Іншими словами – якщо Зеленський сподівався на додаткові “важелі» (як “Томагавки” чи санкції), то отримав чіткий сигнал, що адміністрація Трампа вважає ці кроки непріоритетними та навіть шкідливими для своєї головної мети – швидкої угоди з Кремлем.
Як підсумовує Reuters, зустріч “не стала катастрофою для України, але стала зрозумілим розчаруванням” для Зеленського, який “сподівався переконати” Трампа надати нові ракети та іншу критичну зброю. Ця оцінка повністю збігається з поглядом експертів. За словами Катерини Лісунової, меседж Трампа є однозначним: “на цю потужну зброю найближчим часом чекати не варто”, що означає стратегічне обмеження можливостей України у веденні наступальних дій. З подібних заяв складається образ того, що довгі перемовини і домінантне розуміння Путіна у Трампа для Києва завершились не посиленням підтримки, а пропозицією «заморожування» конфлікту на умовах, що не відповідають інтересам безпеки України та її територіальній цілісності.
Отже, результат зустрічі засвідчив невдалий стратегічний розрахунок України, яка сприйняла передвиборчу риторику Трампа за прямий посіб до дій. Попри початкові сподівання і публічні позитивні заяви Зеленського, зроблені для збереження лиця та віртуального простору для маневру, хід переговорів показав, що Трамп не переймається “долею Донбасу” поза існуючим кордоном і відклав питання про наступні поставки на невизначений час. Українські аналітики вже зазначають – фактично “зеленому світлу” з Вашингтона для продовження активної війни за повне звільнення територій наразі не видно, натомість горить «жовте», що сигналізує про необхідність готуватися до оборонної кампанії в умовах зменшення підтримки.
Ця нова реальність змушує Україну переглядати свої стратегічні плани, розраховуючи переважно на власні сили та пошук альтернативних союзників, оскільки політика адміністрації Трампа виявилася спрямованою не на посилення Києва, а на досягнення угоди з Москвою за рахунок інтересів України.















