Останніми днями український сегмент соцмереж і медіа активно обговорює скандал навколо болгарської компанії-посередника Sage Consultants AD, через яку, за даними слідства, оформлювалися поставки військової продукції, що зрештою опинилася в руках мексиканського наркокартелю Cártel de Jalisco Nueva Generación.
Цю історію вже почали використовувати російські ресурси, подаючи її як доказ нібито тотальної корупції в Україні та марності західної допомоги. Українське суспільство і наші союзники платять занадто високу ціну за цю війну, щоб дозволити собі закривати очі на ризики, пов’язані з обігом зброї. Йдеться не про дискредитацію військової допомоги, а навпаки – про те, як зробити її максимально безпечною і для України, і для держав, які передають нам озброєння, довіряючи нашій армії та інституціям.
За останні роки військова допомога Україні стала ключовим інструментом стримування російської агресії. Водночас сусіднім шаром до теми поставок з’явився інший – питання, куди може потрапляти частина озброєння після перетину кордону та наскільки надійно працюють механізми контролю. Розслідування правоохоронних органів різних країн складаються у мозаїку, яка показує: міжнародна організована злочинність намагається вбудуватися у ланцюжки постачання, що так чи інакше проходять через Україну або використовують її як прикриття. В одному з епізодів фігурує та сама болгарська компанія Sage Consultants AD, через яку, за даними слідства, оформлювалися поставки військової продукції, що зрештою опинилася в руках мексиканського наркокартелю. Затримання в Іспанії Петра Мирчева, якого вважають зв’язковим між східноєвропейськими постачальниками та кримінальними структурами за океаном, стало сигналом: мова йде не про поодинокі випадки, а про спроби вибудувати стійкі маршрути, де частина потоку зброї “розчиняється” у глобальному тіньовому ринку.
Для України це не абстрактна історія, а питання власної безпеки та довіри партнерів. Слідчі органи з’ясували, що автоколони з озброєнням, боєприпасами та навіть медичними вантажами могли перетинати кордон у районі пункту пропуску “Орлівка” на Одещині без повноцінного митного оформлення. Такі “сірі зони” завжди створюють можливість для зловживань і маніпуляцій. Навіть якщо в конкретному випадку мова йде про прогалини бюрократії, а не про свідомий злочин, сам факт відсутності прозорого обліку може бути використаний як аргумент проти подальших поставок – як у західних парламентах, так і в інформаційній війні, яку веде Росія.
Не менш важливим є фінансовий вимір цих історій. За версією слідства, з операціями навколо поставок пов’язана схема відмивання близько 300 млн доларів через мережу посередників у Туреччині та країнах ЄС. Кінцевою ланкою цих фінансових зв’язків називають колишнього заступника керівника Офісу президента України Ростислава Шурму, у якого в липні 2025 року в передмісті Мюнхена відбулися обшуки. Німецькі правоохоронці публічно ситуацію не коментують, однак уже сам факт таких дій показує: потенційні зловживання навколо військової допомоги стали предметом уваги провідних європейських держав. Для України це прямий сигнал, що розмова про контроль за озброєнням – це не нав’язана ззовні тема, а спільний інтерес усіх сторін.
Політичні наслідки відчутні вже зараз. У Канаді частина політиків відкрито говорить про необхідність переглянути обсяги військової допомоги, програми підготовки українських військових та підходи до передачі високотехнологічного обладнання, зокрема радарних систем. Паралельно дискусії довкола так званої чеської ініціативи щодо закупівлі боєприпасів для України продемонстрували, наскільки чутливою стала тема комісій та посередників: перевірки показали, що винагороди окремих приватних компаній, пов’язаних, зокрема, з Czechoslovak Group Міхала Стрнада, були у кілька разів вищими, ніж у державних українських брокерів. Додатковою проблемою стало те, що частину снарядів, які згодом виявили в Африці та Азії, довелося ремонтувати. Усе це б’є і по репутації України, і по іміджу європейських постачальників, створюючи підґрунтя для внутрішньополітичних атак у країнах-партнерах.
Європейський Союз у ситуації з Болгарією показав, що готовий реагувати жорсткіше. У серпні 2025 року в Софії та інших містах країни відбулася масштабна операція з участю десятків слідчих. Болгарська прокуратура офіційно підтвердила: обшуки пов’язані із запитом української сторони у справі про завищення цін під час закупівлі озброєнь. Тобто Україна у цьому випадку виступає не лише об’єктом розслідувань, а й ініціатором – стороною, яка зацікавлена в очищенні ланцюжків постачання від корумпованих посередників. Це важливий контраргумент до російської тези про нібито “суцільну корупцію” і демонстрація того, що Київ готовий співпрацювати з партнерами для посилення контролю.
На міжнародному рівні ця проблема виглядає як симптом системного виклику: допомога країні, що воює, неминуче має ризик “розшарування” на легальний і нелегальний сегменти. Європол попереджає, що після завершення активної фази війни Україна може опинитися у подібній ситуації, в якій Балкани були після конфліктів 1990-х років, коли регіон став джерелом нелегальної зброї для інших війн і кримінальних угруповань. Уже зараз іспанська поліція регулярно повідомляє про вилучення у наркокартелів сучасного бойового озброєння у відмінному стані, яке за своїми характеристиками нагадує зразки, що постачаються Україні. Для злочинних груп це означає перехід на якісно новий рівень озброєності, а для держав – зростання ризику збройних сутичок навіть під час звичайних поліцейських операцій.
Водночас було б спрощенням звести все до того, що “проблема десь там за кордоном”. Внутрішній вимір не менш складний. Дослідження Global Initiative Against Transnational Organized Crime показують, що ринок нелегальної зброї в Україні стає більш структурованим. Масштабні спецоперації, як-от обшук у Львові в серпні 2024 року, коли у злочинної групи вилучили десятки пістолетів, штурмові гвинтівки, гранати та майже 49 тисяч набоїв, свідчать про високий рівень організації таких мереж. Окремі епізоди, коли до торгівлі зброєю виявляються причетними діючі військовослужбовці, є тривожним сигналом і для держави, і для союзників. У червні 2024 року українські правоохоронці затримали двох військових без кримінального минулого, які намагалися продати протитанковий ракетний комплекс, кулемет і автоматичний гранатомет. Такі випадки б’ють насамперед по Збройних Силах України, бо дають привід ставити під сумнів дисципліну й контроль у системі.
Українська держава намагається реагувати на ці ризики – зокрема, через законодавчі ініціативи щодо врегулювання статусу трофейної зброї та посилення обліку озброєння. Водночас Управління ООН з наркотиків і злочинності фіксує очевидний тренд: повномасштабна війна різко збільшила доступність зброї серед населення, що вже веде до зростання кількості випадків насильства та злочинів із застосуванням вогнепальної зброї у цивільному середовищі. Це ще один аргумент, чому розмова про контроль – це не “гра на руку Москві”, а елемент захисту українців у повсякденному житті.
Тому відповідь української держави й суспільства має будуватися не на замовчуванні, а на прозорості та співпраці. Йдеться не про відмову від військової допомоги, а про створення принципово нового рівня контролю: технологічних систем відстеження шляху кожної одиниці озброєння, спільних аудитів із партнерами, жорсткої відповідальності для посередників і чиновників, які намагаються використовувати війну як бізнес. Без цього будь-яке розширення допомоги неминуче супроводжуватиметься ростом сірих і чорних схем. А тоді зброя, покликана захищати український суверенітет, дедалі частіше ризикуватиме опинятися в руках тих, хто заробляє на війнах, хаосі та страху – як в Україні, так і далеко за її межами.
