Питання мирних домовленостей між Україною, США та Росією знову опинилося в центрі міжнародної уваги, і в останні дні складається враження, що переговори перейшли до найчутливішої стадії.
Лідери по обидва боки Атлантики заговорили про історичну близькість компромісу, а дискусії щодо безпекових гарантій для України й статусу Донбасу фактично стали визначальним маркером успіху або провалу дипломатичних зусиль. У той час як у Києві й на Заході поширюються заяви про можливість прориву, деталі потенційної угоди свідчать, що шлях до реального миру буде надзвичайно непростим.
Наприкінці грудня 2025 року президент США Дональд Трамп публічно заявив, що після зустрічей у Берліні мав розмову з президентом Росії Володимиром Путіним і нині “ми ближчі, ніж будь-коли” до завершення війни. Оптимістичні оцінки пролунали також від європейських лідерів: канцлер Німеччини Мерц назвав уперше “можливою” ідею припинення вогню, а прем’єр Польщі Туск заявив, що Сполучені Штати готові надати Україні такі гарантії безпеки, які б змусили Москву відмовитися від подальшої агресії. Показово, що прем’єр Швеції Крістерссон визнав, що переговори стали конкретнішими, але залишилися “винятково складні” територіальні питання.
За інформацією західних ЗМІ, базовий зміст американських пропозицій полягає в наданні Україні гарантій безпеки, схожих за своєю суттю на п’яту статтю НАТО, однак без формального членства в Альянсі. Тобто Вашингтон припускає політичні й військово-дипломатичні механізми реагування у випадку нової агресії, але не бере на себе автоматичних зобов’язань вступати у війну. Ця розмитість є принциповою: навіть стаття 5 не зобов’язує країни НАТО негайно застосовувати війська, а дозволяє обирати спектр дій – від санкцій до військово-технічної допомоги. У випадку з Україною така “гнучкість” стає ще ширшою, адже вона залишатиметься поза Альянсом. Саме тому значна частина експертів вважає, що США не готові ризикувати прямою конфронтацією з Росією, зокрема з огляду на ядерний потенціал.
Найбільш чутливим елементом є Донбас. За даними Reuters, США фактично ставлять питання про вихід українських сил із території Донецької області в обмін на гарантії. Іншими словами, формула “гарантії в обмін на Донбас” стала центральним елементом переговорів. Президент Зеленський уже визнав, що вимога щодо відведення військ не походить від американців, а радше є позицією російської сторони, і він намагається переконати Трампа не погоджуватися на таку умову. Водночас західні видання уточнюють, що Вашингтон хоче отримати відповідь Києва в найближчі дні, інакше пропозиція втратить актуальність.
Європейці пропонують свої варіанти: зокрема, розміщення багатонаціональних сил після закінчення війни та комплекс гарантій безпеки. Проте існує висока ймовірність, що Трамп не підтримуватиме ідею введення іноземних контингентів в Україну, адже Росія однозначно відкидає присутність будь-яких збройних сил союзників на її кордонах і на території України. Більше того, у мирному плані Трампа раніше вже був пункт, який забороняв іноземні війська на українській території, і поки немає сигналів, що цю норму переглянуто.
Варто згадати й про позицію Зеленського: він повторив, що Україна не визнає Донбас російським і не відмовиться від своїх територій “ані де-юре, ані де-факто”. При цьому президент неодноразово наголошував, що відмова від членства в НАТО сама по собі вже є значною поступкою, й тепер він очікує відповідних гарантій з боку США. Ситуацію може вплинути й питання репараційного кредиту – фінансової підтримки України за рахунок заморожених російських активів. Якщо кошти буде виділено, це посилить переговорну позицію Києва. Якщо ні – ймовірність тиску США з вимогою погодитися на поступки зросте.
Таким чином, Вашингтон схиляє Київ до прийняття складного компромісу, суть якого – безпекові гарантії в обмін на поступки щодо Донбасу. Москва, ймовірно, не заперечуватиме проти таких гарантій, адже вони не зобов’язують США вступати у війну. Європа намагається знайти баланс між підтримкою України та небажанням ескалації. Україна ж опиняється в ситуації, коли кожне рішення матиме величезні внутрішньополітичні та геополітичні наслідки – і саме Київ, а не Вашингтон чи Брюссель, нестиме відповідальність за його наслідки.
У підсумку, переговори щодо гарантій безпеки та Донбасу наблизилися до моменту істини. Пропозиції США відкривають шлях до припинення війни, але ціна цього миру – серйозні територіальні поступки без чітких і безумовних військових гарантій. Попереду – дні або тижні, що визначать не лише дипломатичний курс України, а й довгострокові перспективи її безпеки та суверенітету. Відсутність швидкої відповіді може похитнути нинішнє вікно можливостей, але поспіх у такому питанні може коштувати не менше. Україна опинилася між тиском союзників, умовами Росії та прагненням зберегти свою територіальну цілісність – і рішення, яке буде ухвалено, визначатиме архітектуру безпеки на десятиліття вперед.
