Нафтовий шантаж: чому Угорщина блокує допомогу Україні і що буде далі

25 березня 2026 року прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан зробив заяву, яка фактично означає новий виток енергетичної війни між Будапештом та Києвом. Угорщина припиняє всі поставки газу в Україну, поки не буде відновлено транзит нафти по трубопроводу “Дружба”. Це рішення є логічним продовженням ескалації, яка триває вже майже два місяці, і ставить під загрозу не лише енергетичну безпеку України, а й єдність європейської підтримки Києва в умовах повномасштабної війни.

Ситуація, яка нині досягла критичної точки, бере початок 27 січня 2026 року. Тоді, за повідомленням української сторони, внаслідок російської дронової атаки було пошкоджено інфраструктуру нафтопроводу “Дружба” в районі насосної станції “Броди”. Цей трубопровід є критично важливим для Угорщини та Словаччини – єдиних країн Європейського Союзу, які продовжують отримувати російську нафту трубопровідним транспортом, маючи виняток із санкційного режиму ЄС. Саме через “Дружбу” до Угорщини надходить близько 65-70% усієї нафти, яку переробляє національна компанія MOL на своєму заводі в Сазхаломбатті.

Політичний шантаж чи технічні проблеми

Українська сторона одразу заявила, що пошкодження є технічними, а їхнє усунення потребує часу, особливо з огляду на постійну загрозу нових російських ударів по об’єктах критичної інфраструктури. Голова правління НАК “Нафтогаз України” Сергій Корецький наголошував, що ремонтні бригади працюють над створенням обхідних маршрутів, однак ризик повторних атак залишається високим. Водночас міністр закордонних справ України Андрій Сибіга звернув увагу на показову деталь: Угорщина не висловила жодного протесту Росії – країні, чиї удари стали причиною зупинки транзиту.

Будапешт, однак, обрав іншу інтерпретацію подій. Угорське керівництво, починаючи з прем’єра Орбана і закінчуючи міністром закордонних справ Петером Сійярто, наполягає на тому, що зупинка транзиту є політично мотивованим рішенням Києва. У відкритому листі до Володимира Зеленського, опублікованому 26 лютого, Орбан звинуватив українську владу в “енергетичному шантажі” та закликав негайно відновити постачання. Міністр, що очолює апарат прем’єра, Гергей Гуйяш, на брифінгу заявив: угорський уряд має чіткі дані про те, що жодних технічних перешкод для роботи трубопроводу немає, а рішення про блокування є свідомим політичним тиском.

Від нафти до газу: ескалація по наростаючій

Ця розбіжність в оцінках стала фундаментом для стрімкої ескалації. Угорщина почала застосовувати економічний тиск, поступово посилюючи санкції проти України. 19 лютого 2026 року Будапешт оголосив про припинення поставок дизельного пального, які раніше здійснювалися на територію України. Тоді ж Сійярто заявив, що Угорщина не може гарантувати енергетичну безпеку іншої країни, коли власна опинилася під загрозою. Наступним кроком стало блокування на рівні Європейського Союзу.

На засіданні міністрів закордонних справ ЄС 23 лютого Сійярто оголосив, що Угорщина не підтримує ні 20-й пакет санкцій проти Росії, ні військовий кредит для України на суму 90 млрд євро. Цю позицію угорська сторона пов’язала безпосередньо з ситуацією навколо “Дружби”.

“Доки Україна не відновить транзит нафти до Угорщини, ми не погодимося на жодне рішення Брюсселя, яке слугує інтересам Києва”, – заявив угорський міністр.

Європейські партнери, зокрема країни Балтії та Польща, розкритикували цю позицію, однак вплинути на Будапешт не змогли через механізм одностайності в ухваленні зовнішньополітичних рішень ЄС.

5 березня Орбан у щотижневому радіозверненні до громадян Угорщини оголосив про наступний етап: припинення транзиту товарів, важливих для України, через угорську територію.

“Ми зупинили постачання бензину, ми не постачаємо дизельне пальне, але ми все ще постачаємо електроенергію, і ми також зупинимо постачання товарів, важливих для України, які проходять через Угорщину”, – заявив прем’єр.

За його словами, Угорщина не підтримуватиме жодної фінансової допомоги ЄС для України, доки транзит нафти не буде відновлено.

Теперішня заява про припинення газових поставок стала закономірним фіналом цієї ескалаційної спіралі. Угорщина – один із ключових постачальників енергоресурсів до України. За даними консалтингової компанії ExPro, у лютому 2026 року Угорщина та Словаччина забезпечували 68% імпорту електроенергії до України, а частка Угорщини в газовому імпорті сягала третини. Втрата цих обсягів в умовах, коли російські удари по енергосистемі України тривають щодня, створює серйозні ризики для проходження весняно-літнього періоду, коли традиційно починаються ремонтні кампанії на атомних станціях.

Паралельно з енергетичним протистоянням відбувається й інший, не менш драматичний епізод. У ніч на 6 березня угорські правоохоронні органи затримали в Будапешті два інкасаторські автомобілі державного банку “Ощадбанк” та сімох громадян України. За даними української сторони, у транспортних засобах перебувало 40 млн доларів, 35 млн євро та 9 кг золота. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга назвав ці дії “взяттям заручників” та “державним тероризмом”, звинувативши Будапешт у крадіжці коштів. Угорська сторона заявила про підозри у відмиванні грошей і зв’язках із “українською воєнною мафією”, а затриманих пообіцяла депортувати. Цей інцидент додав ще один вимір до і без того напружених відносин.

Виборчий контекст: чому Орбан грає жорстко

Що стоїть за жорсткою позицією Будапешта? На поверхні – захист енергетичної безпеки країни. Економічна залежність Угорщини від російських енергоносіїв залишається надзвичайно високою, попри всі європейські зусилля з диверсифікації. Міністр Гуйяш наводив красномовну цифру: різниця в ціні між російською нафтою Urals та еталонною Brent перевищує 20 доларів за барель. Перехід на альтернативні джерела без компенсації з боку ЄС, якої Угорщина так і не отримала, призвів би до зростання цін на пальне в країні, що могло б мати політичні наслідки для Орбана напередодні парламентських виборів 12 квітня 2026 року.

Але глибший пласт – політичний. Орбан, який перебуває при владі 16 років, стикається з найконсолідованішою опозицією за останні роки. У цій ситуації демонстрація “захисту національних інтересів” від “зовнішнього ворога” (яким в угорській риториці постає Київ) є класичним виборчим прийомом. Звинувачення України у втручанні у вибори, координації з Брюсселем та угорською опозицією для приведення до влади “проросійського” уряду – ці наративи активно використовуються в передвиборчій кампанії.

Водночас сам Київ опинився в пастці. Україна не може ігнорувати технічні наслідки російських ударів по власній інфраструктурі, але й не може дозволити собі втратити європейську підтримку через конфлікт з однією з країн-членів ЄС. Блокування 90 млрд євро – це не просто цифра, це ресурс, без якого фінансування бюджетних видатків у другій половині 2026 року опиниться під загрозою. І хоча Європейська комісія шукає обхідні шляхи, механізм одностайності дає Угорщині потужний важіль тиску.

Що далі: прогнози та ризики

Найближчим часом компроміс малоймовірний. Орбан налаштований жорстко, і до виборів 12 квітня поступки з його боку політично неможливі. Україна, зі свого боку, не може піти на капітуляцію і визнати політичний характер зупинки транзиту, оскільки це означало б визнання власної провини. Найреалістичніший сценарій – збереження нинішнього статусу до середини квітня, після чого тональність може змінитися залежно від результатів виборів в Угорщині.

Є й інший чинник – позиція Словаччини, яка опинилася в аналогічній ситуації. Прем’єр Роберт Фіцо, який також стикається з тиском опозиції, підтримує Угорщину, але діє дещо стриманіше, обмежившись припиненням екстрених поставок електроенергії . Якщо Будапешт і Братислава діятимуть спільно, тиск на Київ посилиться. Але якщо хтось із них відступить, позиції іншого значно ослабнуть.

Для України цей конфлікт є черговим нагадуванням про те, наскільки вразливою залишається її енергетична система і як сильно вона залежить від політичної кон’юнктури в сусідніх країнах. Втрата угорського газу та електроенергії в умовах, коли власна генерація систематично руйнується російськими ударами, може мати катастрофічні наслідки. Єдиним порятунком залишається прискорена інтеграція до європейської енергомережі ENTSO-E, яка дозволила б отримувати ресурс з інших джерел, минаючи Угорщину, але цей процес потребує часу та інвестицій, яких зараз бракує.

Найближчі тижні стануть вирішальними. Якщо компроміс не буде знайдено, Україна ризикує залишитися без критично важливих енергоресурсів у момент, коли російські удари по енергосистемі не припиняються. А Угорщина, своєю чергою, ризикує остаточно зруйнувати відносини з Києвом і поглибити розкол усередині ЄС – розкол, який грає на руку Москві.