Навіщо Україні законопроєкт №11115 і чого бояться його захисники

У березні 2026 року Верховна Рада впритул наблизилася до розгляду резонансного законопроєкту №11115, покликаного врегулювати діяльність платформ спільного доступу до інформації, серед яких ключову увагу привертає Telegram. Ініціатива, автором якої виступив народний депутат Микола Княжицький (“Європейська Солідарність”), викликала гострі дискусії як у парламенті, так і в суспільстві. Прихильники називають її інструментом захисту національної безпеки, опоненти – загрозою свободі слова та технічно неспроможним рішенням.

Документ не містить прямої згадки про Telegram, оперуючи поняттям “провайдери платформ спільного доступу до інформації”. Це означає, що під регулювання потенційно підпадають Facebook, YouTube, TikTok, Instagram та інші соціальні мережі. Ключові положення законопроєкту передбачають зобов’язання платформ мати офіційного представника в Україні для комунікації з владою, при цьому виняток зроблено для платформ, зареєстрованих у ЄС. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення отримує право вимагати розкриття структури власності та джерел фінансування, а у разі відсутності реакції на запити регулятора структура власності автоматично визнається непрозорою. Державним органам, місцевому самоврядуванню, банкам та військовим (за окремим порядком Кабміну) забороняється використовувати платформи з непрозорою власністю. Відповідальність для платформ передбачається аналогічна тій, що діє для відеоплатформ за законом “Про медіа” – від штрафів до вимог блокування контенту. Автори наголошують: мета не в забороні Telegram, а в запровадженні для інтернет-платформ таких самих правил, які вже діють для традиційних медіа.

Головним каталізатором обговорень став теракт у Львові в ніч на 22 лютого 2026 року, коли внаслідок вибухів загинула поліцейська, ще кілька людей зазнали поранень. Президент Володимир Зеленський заявив, що виконавців теракту завербували через Telegram, а організація – російська. Цей випадок став не поодиноким. Голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова Ярослав Юрчишин навів дані СБУ: у 100% справ, які розглядаються стосовно загроз національній безпеці, координація учасників відбувалася в Telegram. Окремо наголошується, що кількість злочинів підлітків проти нацбезпеки через вербування в месенджері за останні три роки зросла в 43 рази. Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко та заступник голови СБУ Іван Рудницький публічно висловилися за врегулювання роботи Telegram на тлі терактів. Заступниця керівника Офісу президента Ірина Верещук також підтримала ідею обмежень, наголосивши, що це питання захисту національної безпеки. Прихильники законопроєкту апелюють до статистики: 72% українців отримують новини через Telegram, що робить платформу фактично найбільшим медіа в країні, яке при цьому залишається поза будь-яким правовим полем.

Опоненти законопроєкту вказують на низку системних проблем. Голова профільного комітету Микита Потураєв (“Слуга народу”) заявив, що обидва наявні тексти (і Княжицького, і його власний) мають невідповідності нормам Акту про цифрові послуги ЄС (DSA) та Європейського акту про свободу медіа (EMFA), які Україна зобов’язана імплементувати до кінця року. За його словами, приведення документа до європейських стандартів може нівелювати очікуваний ефект. Експерт з кібербезпеки Костянтин Корсун вказує на технічну неспроможність блокування: в Україні немає механізму, подібного до російського Роскомнадзору, який би міг примусово блокувати порушників. Навіть якщо закон ухвалять, більшість анонімних Telegram-каналів просто проігнорують вимоги, а читачі перетікатимуть туди, де немає цензури. Головний ризик, на думку критиків, – створення інструменту тиску на неугодні джерела інформації. Як тільки регулятор дізнається, хто стоїть за каналом, він зможе направляти вимоги про видалення контенту, що відкриває шлях до цензури. У законопроєкті відсутні чіткі кількісні критерії: що вважати “масовою” інформацією і що таке “регулярність” публікацій.

Навколо законопроєкту розгорнулася політична боротьба. У “Європейській Солідарності” заявили, що “Слуга народу” зняв документ з порядку денного після “дзвінка з Офісу президента”. Микола Княжицький припустив, що раніше в ОП розглядали Telegram як “засіб політичної боротьби”, але після терактів точка зору змінилася. Потураєв парирує, що законопроєкт просто не мав висновку комітету, а скликати його в авральному порядку було б порушенням.

Згідно з опитуванням соціологічної групи “Рейтинг”, проведеним 26-28 лютого 2026 року, 76% українців виступають проти повного блокування Telegram. Водночас 52% підтримують посилення контролю правоохоронних органів над месенджером. Ці цифри демонструють суспільний запит на баланс: люди не готові втрачати звичний канал комунікації, але хочуть убезпечити себе від ворожих впливів.

Найближчим часом Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики має визначитися з долею законопроєкту. Можливі три сценарії: винесення в зал версії Княжицького з наступними правками Потураєва до другого читання, реєстрація альтернативного жорсткішого проєкту або відкладення питання через невідповідність європейському законодавству. Головна дилема залишається нерозв’язаною: як боротися з російським цифровим інструментом, яким користується три чверті населення, не вдаючись до методів тієї ж Росії? Чи можна запровадити регулювання, не вбиваючи свободу слова? Відповіді на ці питання доведеться шукати українським законодавцям найближчими тижнями. І ціна помилки може бути високою: або безпека, або свобода – або спроба віднайти той самий баланс, якого поки що не знайшла жодна демократична країна.