Російський канал ANNA News нещодавно опублікував інтерв’ю зі Скоттом Ріттером під промовистою назвою “Правда про поразки США на Сході”. Матеріал вийшов 18 липня 2026 року – і його варто розібрати саме зараз, адже перед нами показовий приклад пропаганди, замаскованої під професійну розмову.

Головний редактор ANNA News Анатолій Матвійчук представляє себе й Ріттера як військових та офіцерів розвідки. Ведучий формулює потрібну версію подій, а колишній американський майор підтверджує її авторитетом “людини із системи”. Матвійчук не просить джерел і не ставить критичних запитань. Ріттер натомість говорить про США від першої особи: “ми хотіли”, “ми зробили”, “це був наш план”. Особиста інтерпретація починає звучати як зізнання американської держави.

Для України така пропаганда небезпечна не лише викривленням історії Афганістану чи Сирії. Вона привчає аудиторію до кремлівської картини світу: Захід завжди винний, радянські та російські вторгнення мають виправдання, а народи, які чинять опір Москві, є лише інструментами ЦРУ.

“Законна допомога” по-радянськи

Радянський військовий в Афганістані, 1988 рік. Фото: Михайло Євстаф’єв, CC BY-SA 3.0. Джерело: Wikimedia Commons

На початку інтерв’ю Матвійчук оголошує, що СРСР увів війська до Афганістану на прохання легітимного уряду та відповідно до міжнародного права. Американська коаліція, навпаки, за його словами, “діяла як агресор”.

Це не запитання, а політична декларація. Ведучий не згадує, що радянські підрозділи брали участь у вбивстві Хафізулли Аміна та встановленні нового уряду на чолі з Бабраком Кармалем. У січні 1980 року Генеральна Асамблея ООН назвала події іноземним збройним втручанням і вимагала негайного та повного виведення іноземних військ.

Матвійчук має право сперечатися з позицією ООН. Але журналіст повідомив би про її існування. Пропагандист просто вилучає незручний контекст. Українцям цей прийом добре знайомий: Кремль так само виправдовує агресію проти України проханнями підконтрольних Москві структур, “історичними правами” та необхідністю захищати союзників.

Від моджахедів до 11 вересня

Далі ведучий нагадує про американську підтримку афганських моджахедів і заявляє, що «США самі готували акт тероризму» 11 вересня. США справді допомагали афганським повстанцям через Пакистан, а війна стала середовищем для розвитку джихадистських мереж. Але з цього не випливає, що Вашингтон створив “Аль-Каїду” або готував напад на власних громадян.

Комісія з розслідування терактів встановила, що американська допомога надходила афганським угрупованням через пакистанську розвідку. Осама бен Ладен та його арабські соратники мали власні джерела фінансування й отримали від США “мало або нічого”. Пропагандистська підміна очевидна: небезпечні наслідки політики оголошуються її свідомою метою.

Ріттер розвиває цю версію словами: “Ми хотіли, щоб ви пішли”. Розсекречені документи справді показують, що США почали обмежену допомогу противникам афганського режиму ще до радянського вторгнення. Спочатку йшлося про гроші, засоби зв’язку та нелетальні матеріали. Але очікувати вторгнення, використати його наслідки та свідомо організувати рішення Москви – різні речі. Ріттер бере спірну гіпотезу й видає її за внутрішнє зізнання США.

Талібан, якого ще не існувало

Мохаммад Наджибулла вручає нагороду радянському військовому, 1986 рік. Фото: Олександр Гращенков, архів РИА Новости, CC BY-SA 3.0. Джерело: Wikimedia Commons

Матвійчук стверджує, що уряд Мохаммада Наджибулли після виходу радянських військ упав під ударами Талібану. Це фактична помилка. Режим Наджибулли припинив існування у квітні 1992 року під тиском моджахедських формувань. Талібан оформився приблизно 1994 року та захопив Кабул лише у вересні 1996-го. Тоді таліби викрали Наджибуллу з комплексу ООН і вбили його.

Помилка дозволяє змішати моджахедів 1980-х, “Аль-Каїду” і Талібан в одну нібито створену американцями організацію. Реальні зв’язки між окремими людьми та мережами існували, але це не робить різні рухи єдиною структурою.

Так само маніпулятивно Матвійчук говорить про американську зброю, нібито залишену терористам. Значну частину техніки США передали афганській армії та поліції, а Талібан захопив її після розпаду державних сил безпеки. Вашингтон відповідальний за провальне планування, але “передати Талібану” і “не запобігти захопленню після краху союзної армії” – не те саме.

“Це був план ЦРУ”

У частині про Ірак і Сирію Ріттер починає з обґрунтованого твердження: американське вторгнення, руйнування іракських інститутів і міжконфесійний конфлікт створили умови для посилення джихадистів. Потім він робить недоведений стрибок: заявляє, що США створили “Аль-Каїду в Іраку” та ІДІЛ, а згодом навмисно направили радикалів до Сирії. Висновок звучить категорично: “Це був план ЦРУ”.

Організація Абу Мусаба аз-Заркаві здійснювала теракти проти американських військових та іракських громадян. Із 2004 року сили США воювали проти неї. Пізніше коаліція на чолі зі Сполученими Штатами брала участь у ліквідації територіального “халіфату” ІДІЛ. Американська позиція також потребує перевірки, але саме Ріттер висуває сильніше звинувачення – про конкретний план ЦРУ – не наводячи жодного доказу.

Це той самий прийом, яким Кремль пояснює український Майдан: реальний суспільний протест оголошується операцією американських спецслужб, а українцям відмовляють у здатності самостійно визначати майбутнє своєї країни.

Сирія без незручного контексту

Ахмед аш-Шараа, січень 2025 року. Фото: Audiovisual Service of the European Commission, CC BY 4.0. Джерело: Wikimedia Commons

Ріттер називає нове сирійське керівництво терористичною організацією, а Ахмеда аш-Шараа – терористом. Його минуле в джихадистських структурах є встановленим фактом. Але інтерв’ю замовчує актуальний юридичний контекст.

У липні 2025 року США скасували визнання “Хаят Тахрір аш-Шам” іноземною терористичною організацією. У листопаді Рада Безпеки ООН виключила аш-Шараа із санкційного списку, пов’язаного з ІДІЛ та “Аль-Каїдою”. Це не стирає його біографію й не доводить демократичність нової влади, але показує, що реальність складніша за ярлик Ріттера.

Міф про безпорадне НАТО

Американський військовий працює з підрозділом Афганської національної армії під час місії ISAF, 2009 рік. Фото: Sgt. Tracy J. Smith, U.S. Army; суспільне надбання у США. Джерело: Wikimedia Commons

Ріттер стверджує, що НАТО не здатне проєктувати військову силу за межами Європи й союзникам нічим допомогти США. У категоричній формі це неправда. Альянс проводив операції та місії в Афганістані, Іраку й Лівії. В афганській місії брали участь понад 50 держав.

Можна критикувати залежність європейських армій від американської логістики, розвідки й авіації. Але обмежені можливості не дорівнюють повній неспроможності. Російська пропаганда одночасно зображує НАТО як силу, що нібито загрожує Росії, і як порожній альянс, приречений на розпад. Суперечність не має значення: обидві версії повинні переконати аудиторію, що опір Заходу безглуздий.

Навіщо пропаганді американський голос

ANNA News і Ріттер не просто висловлюють різку думку про політику США. Вони систематично працюють як пропагандисти. Радянське вторгнення отримує виправдувальні формулювання, американські помилки перетворюються на свідомі злочинні плани, різні організації та періоди зливаються в одну історію, а військова біографія гостя підміняє докази.

Ріттер особливо цінний для такого формату, бо може говорити “ми” про Сполучені Штати. Вигідні Москві тези вимовляє не російський чиновник, а колишній американський офіцер. Особиста версія завдяки цьому звучить як внутрішнє зізнання ворога.

Ширша мета подібних матеріалів – привчити аудиторію до світу, в якому всюди винні США, Росія лише реагує на чужі змови, а Україна та інші держави не мають власної волі. Саме тому це інтерв’ю потрібно називати не альтернативною думкою, а професійно упакованою пропагандою.