“Індустрія гарматного м’яса”: як болгарський русофіл маніпулює проблемами мобілізації в Україні

Пропаганда рідко будується на суцільній вигадці. Значно ефективніший прийом – взяти реальну суспільну проблему, прибрати незручний контекст, перебільшити окремі факти та підвести аудиторію до заздалегідь визначеного політичного висновку. Саме за такою схемою побудована заява болгарського політика Валентина Григорова про те, що Україна нібито перетворилася на “індустрію постачання гарматного м’яса” для війни США і НАТО проти Росії.

Григоров представляє відкрито проросійську партію “Русофіли за відродження Вітчизни”, а його риторика майже дослівно відтворює основні тези російської пропаганди: українську владу він називає “київським режимом”, західну допомогу – оплатою за продовження війни, а українців позбавляє власної політичної волі, зображуючи їх лише ресурсом у руках Заходу.

URAUA.INFO розібрала заяви болгарського пропагандиста та показала, де в них закінчуються підтверджені факти й починаються маніпуляції.

ТЦК і порушення прав: проблема існує

Найсильніша частина критики Григорова стосується порушень під час мобілізаційних заходів. Це не вигадана проблема і не лише результат російської інформаційної кампанії.

У березні 2025 року уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець заявив, що порушення прав громадян з боку окремих працівників ТЦК та СП набули системного й масового характеру.

Офіс омбудсмена повідомляв про незаконні затримання, застосування фізичної сили, недопуск адвокатів, приховування інформації про місцеперебування затриманих і мобілізацію людей, які мали законні підстави для відстрочки.

Отже, проблема примусу та зловживань під час мобілізації є підтвердженим фактом. Маніпуляція починається тоді, коли дії окремих працівників автоматично приписують усій системі, а будь-яку мобілізацію називають “полюванням на людей”.

Корупція є, але єдиного “тарифу ТЦК” не існує

Григоров стверджує, що уникнення мобілізації коштує від 10 до 15 тис доларів, і подає цю суму як фактично загальний тариф. Такий висновок не підтверджений загальнонаціональною статистикою.

Водночас корупційні схеми в системі комплектування справді задокументовані. Національне агентство з питань запобігання корупції повідомляло про ознаки незаконного збагачення та необґрунтовані активи посадовців ТЦК на 255,6 млн грн.

Суми хабарів у конкретних справах відрізнялися. Йшлося про оплату за зміну даних у реєстрах, фіктивні висновки військово-лікарських комісій, зняття з розшуку, оформлення непридатності або організацію незаконного виїзду за кордон.

Тому коректно говорити про серйозні й поширені корупційні ризики, але не про єдину централізовану “машину з тарифом”, якщо доказів існування такого механізму немає.

Звідки взялися 20 млн українців

Ще одна теза Григорова – населення України нібито вже скоротилося приблизно до 20 млн осіб. На підтвердження він посилається на заступника редактора британського видання New Statesman Вілла Ллойда.

Однак Ллойд не проводив демографічного дослідження. Він переказав оцінку неназваного британського посадовця. Методика підрахунку, територіальні межі та категорії населення в цьому твердженні не пояснювалися.

Це принципове питання. Можна рахувати населення в міжнародно визнаних кордонах України, лише на підконтрольній уряду території, разом із громадянами за кордоном або без них. У кожному випадку результат буде іншим.

У дослідженні OECD населення України у 2024 році оцінювали у 37,9 млн осіб у міжнародно визнаних кордонах і в 33,4 млн на території, яку контролював український уряд. Автори окремо наголошували на значній невизначеності, адже останній повний перепис населення відбувся ще 2001 року.

Таким чином, цифра 20 млн може бути одним із неофіційних припущень, але подавати її як встановлений факт не можна.

Демографічна криза реальна – але її причини підміняють

Сумнівність окремої цифри не скасовує самої проблеми. Україна переживає надзвичайно важку демографічну кризу: населення старіє, народжуваність залишається нижчою за рівень відтворення, мільйони громадян перебувають за кордоном, а значна частина людей стала внутрішньо переміщеними особами.

Проте скорочення населення почалося задовго до президентства Володимира Зеленського. До повномасштабної війни на нього впливали низька народжуваність, висока смертність, економічна міграція та старіння суспільства. Після 2022 року кризу різко посилили російське вторгнення, окупація територій, руйнування населених пунктів, загибель людей і масовий виїзд біженців.

За даними Управління верховного комісара ООН у справах біженців, у вересні 2025 року у світі було зареєстровано близько 5,75 млн біженців з України, а ще приблизно 3,75 млн людей залишалися внутрішньо переміщеними.

Ці показники не можна механічно прирівнювати до остаточної втрати населення. Частина громадян повернулася або періодично перетинає кордон, а внутрішньо переміщені особи продовжують жити в Україні.

Григоров використовує реальну демографічну трагедію, але підміняє її причини. У його версії країна знелюднюється переважно через дії Зеленського і ТЦК, тоді як російське вторгнення з причинно-наслідкового ланцюга фактично зникає.

850 тис втрат: посилання, яке неможливо перевірити

Болгарський політик також приписує Forbes оцінку в 850 тис втрат Збройних сил України. Однак у матеріалі не наведені назва статті, ім’я автора, дата публікації або пряме посилання. За таких умов перевірити правильність цитування неможливо.

Крім того, поняття “втрати” не тотожне кількості загиблих. Залежно від методики воно може охоплювати вбитих, поранених, зниклих безвісти та полонених.

За оцінкою Центру стратегічних і міжнародних досліджень, до червня 2026 року українські сили могли зазнати від 525 до 625 тис сукупних втрат, зокрема від 125 до 150 тис загиблими.

Це також оцінка, а не остаточно встановлена цифра. В умовах війни обидві сторони обмежують інформацію про власні втрати, тому будь-які точні числа необхідно супроводжувати джерелом, датою та описом методики.

Чи готується мобілізація жінок

Твердження про підготовку до мобілізації українських жінок Григоров використовує як доказ критичної нестачі людей. Однак публічні міркування окремих політиків або військових не означають існування відповідного рішення держави.

У серпні 2026 року Комітет Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки офіційно повідомив, що примусова мобілізація жінок не проводиться, не готується і не розглядається. Жінки долучаються до Сил оборони добровільно.

Тому використовувати сам факт дискусій про роль жінок у війську як підтвердження вже ухваленого рішення – маніпуляція.

“Війна НАТО проти Росії” як підміна початкової події

Україна критично залежить від західної зброї, фінансування, розвідданих і підготовки військових. Це незаперечний факт. Але з нього не випливає, що українці воюють виключно за чужі інтереси або не мають власної мотивації захищати державу.

Початковою подією залишається вторгнення російської армії на міжнародно визнану територію України. У березні 2022 року Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію, яка засудила агресію Російської Федерації та вимагала повного виведення російських військ.

Формула “НАТО воює руками України” одночасно прибирає відповідальність Росії за початок повномасштабної війни та заперечує суб’єктність українського суспільства. Допомога союзників може бути предметом політичної дискусії, але вона не змінює того, яка держава ввела свої війська на територію сусіда.

Реальна проблема всередині пропагандистської конструкції

Виступ Григорова не є суцільною вигадкою. Він використовує факти, які неможливо ігнорувати: порушення прав громадян під час мобілізації, випадки насильства, корупційні схеми, нестачу особового складу, військові втрати та небезпечне скорочення населення.

Водночас пропагандист змішує підтверджені факти з неперевіреними оцінками, поширює окремі випадки на всю державну систему й приписує українському керівництву мотиви, яких не може довести. Найголовніша підміна полягає у спробі пояснити демографічну і мобілізаційну кризу майже виключно діями Києва, залишивши за дужками російське вторгнення та затяжну війну.

Коректний висновок полягає не в тому, що Україна перетворилася на “індустрію гарматного м’яса”, а в тому, що держава у виснажливій оборонній війні зіткнулася з кризою мобілізаційної політики. Її не можна приховувати: порушення потребують розслідування, винні – покарання, а правила призову – більшої прозорості та поваги до прав громадян.

Але викриття реальних зловживань не повинно ставати інструментом для виправдання агресора або перекладання на жертву відповідальності за наслідки вторгнення.