Атаки на судна та Конвенція Монтре – у чому окупанти звинувачують Україну

Україна нібито атакує цивільні судна в Чорному морі, щоб звинуватити Росію та відкрити регіон для військових кораблів НАТО. Таку версію поширюють російські ЗМІ після інцидентів біля узбережжя Болгарії та Румунії. Автори пов’язують удари з можливим переглядом Конвенції Монтре – міжнародного договору, який регулює прохід через турецькі протоки та обмежує присутність флотів нечорноморських держав.

Логіка зводиться до простої схеми: Київ створює небезпеку для судноплавства, європейські країни покладають відповідальність на Москву, а НАТО отримує привід посилити військову присутність. Далі, за задумом авторів, США та Велика Британія мають домогтися постійного перебування своїх кораблів у Чорному морі.

Проте докази такої операції у публікаціях замінені припущеннями про те, кому вона могла б бути вигідна. А між посиленням протиповітряної оборони на узбережжі та зміною міжнародного договору є суттєва різниця, яку прихильники цієї версії обходять.

Наприклад, у матеріалі російського видання “Политика сегодня” від 14 жовтня співрозмовники називають атаки спробою втягнути альянс у чорноморський конфлікт. У публікації з коментарем російського пропогандиста Володимира Сапунова ця думка переростає у версію про український “самостріл”, покликаний створити умови для перегляду обмежень Конвенції Монтре.

Згадка про конвенцію тут невипадкова. Для Москви її обмеження мають практичне значення: вони стримують масштаб і тривалість присутності американських та британських військових кораблів у регіоні. Тому твердження про загрозу цьому договору дозволяє представити атаки на судна як частину ширшого плану проти Росії. Але саме собою це нічого не доводить про організаторів ударів.

Що регулює Конвенція Монтре та чому вона важлива

Конвенцію Монтре підписали 20 липня 1936 року. Вона встановлює правила проходу через Босфор і Дарданелли – турецькі протоки, які через Мармурове море сполучають Чорне море із Середземним. Документ визначає режим торговельного судноплавства та окремі умови для військових кораблів. За його застосування відповідає Туреччина.

Як пояснює МЗС Туреччини, правила для військових кораблів залежать, зокрема, від того, чи має держава вихід до Чорного моря. Для нечорноморських країн діють спеціальні обмеження сумарної водотоннажності та строків перебування їхніх кораблів у його акваторії. За звичайного режиму вони не можуть залишатися там довше ніж 21 день.

Конвенція розділяє держави за географічним положенням, а не за членством у НАТО. Туреччина, Болгарія та Румунія є і чорноморськими країнами, і членами альянсу. Тому загальна фраза про “допуск кораблів НАТО” приховує важливе питання: про кораблі якої саме держави йдеться та які правила на них поширюються.

Під час війни діють особливі положення. Стаття 19 передбачає, що, коли Туреччина не є стороною війни, прохід військових кораблів держав, які воюють, за загальним правилом заборонений. Існують визначені винятки, зокрема для повернення кораблів до своїх баз. Після початку повномасштабного вторгнення Росії Анкара пояснювала застосування саме цієї статті.

Окремі повноваження Туреччина має, якщо сама бере участь у війні або вважає себе під безпосередньою загрозою війни. Проте пожежа чи атака на торговельне судно не означає автоматичного настання таких умов і не скасовує чинних правил.

Змінити положення конвенції також не можна одним рішенням НАТО. Для цього існують процедури, описані у статтях 28 і 29 самого документа. Безпекова криза може стати приводом для політичних переговорів, але не переписує міжнародний договір. До того ж у заяві до 90-річчя його підписання МЗС Туреччини підтвердило намір і надалі послідовно застосовувати конвенцію.

Що не так із версією про українські атаки в інтересах НАТО

Самі інциденти підтверджені. За повідомленням Міністерства транспорту Болгарії, 13 жовтня були атаковані Chelsea 3 під прапором Мальти та HS Dignity під прапором Гвінеї-Бісау. Друге судно затонуло. Увечері 14 жовтня пожежа сталася на танкері Yara J біля румунського узбережжя.

Водночас обставини кожної події потрібно встановлювати окремо. Як повідомляло Associated Press, після пожежі на Yara J румунський міністр оборони говорив про розслідування та зазначав, що військові радари не зафіксували дрона, який прямував до танкера. Ці слова не підтверджують української причетності. Вони вказують на обставини, які ще належить з’ясувати.

Для встановлення організатора потрібні перевірені дані про застосовану зброю, її маршрут, місце запуску та інші обставини атаки. Міркування про можливу вигоду цього не замінюють. Якщо після ударів держави посилюють оборону, з цього не випливає, що вони самі ці удари організували.

У версії про приховані військові вантажі є й конкретна суперечність. Сапунов припускає, що Chelsea 3 міг перевозити озброєння або комплектувальні, а його пошкодження дозволило приховати сліди. Але болгарське Міністерство транспорту повідомило, що судно прямувало з турецького Гіресуна до молдавського Джурджулешть без вантажу. Порожнім, за даними відомства, був і HS Dignity. Автори версії про знищення зброї не пояснюють цієї розбіжності та не наводять доказів перевезення.

Не витримує перевірки й аргумент про відсутність підстав для звернення до НАТО через те, що частина інцидентів сталася поза територіальними водами. У публікації змішані різні механізми Північноатлантичного договору. Стаття 4 дозволяє проводити консультації, коли учасник вважає, що його безпеці, територіальній цілісності або політичній незалежності загрожує небезпека. Для цього не потрібно спочатку дочекатися удару по власній території.

Стаття 5 стосується колективної оборони в разі збройного нападу на учасника альянсу. Українська належність судна не поширює на нього цю гарантію. Мальтійський прапор теж не створює такого зв’язку: Мальта є партнером НАТО, а не членом організації. Тому представляти атаку на Chelsea 3 як автоматичний привід для запуску колективної оборони некоректно.

Щоб довести існування плану перегляду конвенції, потрібно показати відповідні ініціативи, проєкти змін або підтверджені домовленості. Натомість у матеріалі доказом пропонують вважати саму реакцію держав на небезпеку для судноплавства.

Не працює й зворотний аргумент: відсутність оприлюднених доказів російської причетності не доводить причетності України. Так само оцінка того, кому вигідні наслідки атак, не може бути достатньою підставою для звинувачення.