Кремль б’є – винен Зеленський? Як відповідальність перекладають на Київ

Росія посилює удари по українських містах, атакує енергетику, транспортну інфраструктуру та мости через Дніпро. Але паралельно частина міжнародного суспільства намагається переконати українців та власну аудиторію в іншому: відповідальність за нову ескалацію нібито лежить не на Кремлі, який віддає накази про удари, а особисто на Володимирі Зеленському.

Поштовхом для нової хвилі цієї риторики стало інтерв’ю президента України Reuters. Зеленський заявив, що Київ має намір активніше бити по російських нафтопереробних заводах у відповідь на нову кампанію РФ проти української інфраструктури. Він окремо наголосив, що Україна не планує копіювати російську тактику ударів по цивільних об’єктах. Головною ціллю він назвав російську енергетику, яка дає Кремлю гроші для продовження війни.

Москва відповіла практично одразу. Міністерство оборони РФ заявило, що удари по Києву та інших регіонах України будуть посилені, а українцям запропонувало звинувачувати у наслідках Зеленського. Російське відомство поклало на нього “повну особисту і політичну відповідальність” за майбутнє посилення атак.

Набагато тривожніше інше. Подібне зміщення відповідальності вже не обмежується російським інформаційним простором. У різних формах воно з’являється і в європейських медіа. Десь Зеленського прямо називають винуватцем ескалації. Десь у заголовок виносять формулу “Росія відповідає на заяви або погрози України”. Десь події зводять до симетричної картини, в якій “обидві сторони посилюють удари”.

Ці формули не рівнозначні, але погані для України. Передача заяви російського відомства ще не означає, що редакція погоджується з нею. Так само згадка про взаємні удари не робить матеріал проросійським. Але заголовок і порядок фактів задають читачеві причинно-наслідкову рамку. Якщо історія щоразу починається з української відповіді, первинна дія – російське вторгнення та російська кампанія проти цивільної інфраструктури – відсувається на задній план.

Як Зеленського роблять винним у російській ескалації

Найбільш відвертий приклад – італійське L’AntiDiplomatico. 5 жовтня видання опублікувало матеріал із заголовком “Зеленський – винуватець ескалації, яка б’є по Україні”. Тут немає лише нейтрального переказу російської позиції: відповідальність прямо покладається на українського президента. Ланцюг вибудувано так: Зеленський оголосив про посилення ударів по НПЗ, Москва жорстко відповіла, отже, подальше загострення є наслідком рішення Києва.

Інші видання використовують обережнішу рамку. Французький TF1 Info виніс у заголовок формулу: Росія оголошує про посилення ударів по Україні “у відповідь на погрози Зеленського”. Лапки та посилання на заяву Москви мають значення: TF1 передає російське пояснення, а не обов’язково підтримує його. Однак для читача перша й найпомітніша причинна зв’язка все одно виглядає як “слова Зеленського – російська відповідь”.

У матеріалі Brussels Signal рамка інша: “Росія та Україна обіцяють глибші удари”. Текст повідомляє, що обидві сторони заявили про намір посилити атаки, і таким чином переводить асиметричну війну агресора проти жертви у картину взаємного підвищення ставок. Водночас видання не приховує ключового контексту: Зеленський назвав удари по російських НПЗ відповіддю на кампанію РФ і відкинув удари по цивільних.

Італійська ANSA Europa пише про “стрімку ескалацію”, у якій кожна сторона покладає відповідальність на іншу. Це приклад не прямого звинувачення Зеленського, а симетризації, що також не відповідає інтересам України.

Показовий контраст дає Le Monde. В одному з випусків live-блогу дії Києва прямо описані як відповідь на “нову доктрину” Москви. Водночас у наступному live-заголовку російське оголошення про посилення атак було подано як відповідь на заяви українського президента. Обидві формули відтворюють реальні заяви сторін, але початкова точка оповіді визначає, хто в очах читача діє, а хто лише реагує.

Французький сайт Commons також ставить у заголовок часову зв’язку: Росія погрожує посилити удари “після заяв” Зеленського про НПЗ.

Головний ризик полягає в тому, що повторення конструкції “Москва відповідає на слова Києва” може нормалізувати російське виправдання: нібито саме українська заява запускає новий цикл насильства, а рішення Росії бити по містах є майже автоматичною реакцією.

Крім того, для частини зовнішньої дискусії українські удари по НПЗ дедалі частіше стають проблемою самі по собі. Їх оцінюють через ризики для ринку пального, цін, дипломатії чи можливої російської відповіді. Це не тотожне прямому твердженню “Зеленський винен в ударах по Києву”. Але оптика вже змінюється: первинна причина українських дій зникає, а незручні наслідки самооборони виходять на перший план.

Так виникає асиметрія. Росія роками руйнує українську енергетику, але коли Україна знаходить спосіб завдати відчутної шкоди російському енергетичному сектору, Києву починають пояснювати, які економічні проблеми його оборона створює для інших.

Штайнмайер, “Веймар” і те, як чужим словам надають іншого змісту

Інший механізм видно на прикладі заяв президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмайера. Під час святкування Дня німецької єдності він попередив про політичну поляризацію, недовіру до демократичних інститутів, радикалізацію та організовану дезінформацію. Порівнюючи нинішній момент із поділами Веймарської республіки, Штайнмайер не стверджував, що сучасна Німеччина вже повторює її шлях.

Але слова Штайнмайера не були проросійською заявою і не містили заклику відмовитися від підтримки України. Однак саме так побудована публікація EU Today про політичну фрагментацію Німеччини. Вона коректно передає застереження Штайнмайера щодо демагогії та дезінформації, зокрема матеріалів від пов’язаних із Кремлем акторів. Далі автори переходять до економічних труднощів уряду Мерца, подорожчання ресурсів для енергоємної промисловості після розриву попередніх відносин із Росією, зростання оборонних витрат і допомоги Україні, а потім – до причин успіху АдГ.

Одночасно європейські уряди дедалі відкритіше говорять про російські диверсії, порушення повітряного простору, кібератаки та дезінформаційні операції як про загрозу власній безпеці. В одній дискусії Росія постає джерелом системного ризику для Європи. В іншій Україні радять обережніше поводитися з тією самою Росією, бо її удари по російських об’єктах можуть підвищити ціни, ускладнити дипломатію або спровокувати нову відповідь Кремля.

Ці дві позиції дедалі важче поєднати. Якщо Росія є довгостроковою загрозою для європейської безпеки, українська здатність послаблювати її воєнний та економічний потенціал – не чужа проблема, а частина безпеки самої Європи.

Українські військові воюють насамперед за власну країну. Але наслідком їхнього опору є і те, що значна частина російського військового потенціалу зв’язана в Україні, а не використовується для прямішого тиску на інші держави. За це щодня платять життями українські військові та цивільні.

Для американського виборця удар по російському НПЗ може означати дорожче дизельне пальне. Для європейського політика – черговий ризик ескалації. Для України той самий НПЗ – елемент економіки держави, яка запускає ракети і дрони по її містах та фінансує армію на українській території. Ставити між цими проблемами знак рівності щонайменше дивно.

Критикувати Зеленського можна. Сперечатися про ефективність української військової стратегії теж можна. Західні держави мають право обговорювати власні економічні інтереси і ризики прямого зіткнення з Росією. Але є принципова межа між дискусією про методи України і перекладанням на неї відповідальності за те, що робить Москва.

Тому головне питання полягає не в тому, чи “провокує” Зеленський Росію ударами по її НПЗ. Набагато важливіше інше: чому через понад чотири роки після початку повномасштабного вторгнення частина європейського суспільства підтримує дискусію, в якій відповідальність за черговий російський удар шукають не в Москві, а в Києві.