URAUA.INFO

Демографічна яма на десятиліття: як масовий відплив українців змінює країну

Повномасштабна війна, розпочата у лютому 2022 року, спричинила один із найбільших міграційних криз в Європі від часів Другої світової війни. За період 2022–2025 років з України виїхала безпрецедентна кількість людей. За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ), до лютого 2025 року у світі налічувалося близько 6,9 млн українських біженців.

Переважна більшість мігрантів — близько 6,3 млн — перебуває в європейських країнах станом на початок 2025 року. Найбільше українців прийняли держави ЄС, зокрема Польща (близько 1 млн біженців) та Німеччина (понад 1,2 млн). Водночас значна кількість громадян України опинилася у Росії й Білорусі — орієнтовно до 1,3 млн осіб наприкінці 2023 року, здебільшого зі східних областей, які не контролювалися українським урядом.

Динаміка відпливу

Найбільша хвиля виїзду сталася в перші тижні повномасштабного вторгнення: лише у березні 2022 року Україну покинуло близько 2,5 млн людей. Коли навесні–влітку 2022 року ситуація трохи стабілізувалася, частина громадян почала повертатися, і з травня до вересня кількість тих, хто приїздив назад, перевищувала число тих, хто їхав уперше. Утім, нові удари РФ восени 2022-го — взимку 2023-го (особливо по енергетичній інфраструктурі) спровокували ще одну хвилю евакуації. Упродовж 2023 року потоки стали циклічними: навесні та влітку чимало людей приїздили додому або здійснювали короткі візити, натомість восени й узимку відплив знову збільшувався.

На початку 2024-го, після новорічних свят, з України виїхало приблизно 110 тис осіб (дехто всього на кілька тижнів повертався додому і знову рушав до ЄС). Улітку 2024 року, через загрозу безпеці під час канікул, додатково виїхало ще близько 200 тис. українців, хоча 111 тис. з них згодом повернулися в липні–серпні. За оцінками Центру економічної стратегії (ЦЕС), до кінця 2024-го за межами України перебувало майже 6 млн громадян. Для порівняння, офіційні дані наприкінці 2022 року свідчили про ~5,7 млн біженців у Європі, а наприкінці 2023-го — близько 6,0 млн. Отже, тенденція до міграційного відпливу тривала вже третій рік війни, хоча темпи дещо знизилися порівняно з першим воєнним роком.

Скільки біженців планують повертатися

Тривалість і гострота війни суттєво послабили прагнення українських біженців повертатися на батьківщину. Якщо на самому початку масштабного конфлікту багато хто сприймав евакуацію як тимчасовий захід, то згодом значна частина людей закріпилася за кордоном на триваліший час. Опитування свідчать, що вперше кількість бажаючих повернутися впала нижче половини. Так, на кінець 2024 року лише 43% українських біженців однозначно або ймовірно хочуть повернутися. Для порівняння, у 2022 році (за іншими оцінками) до 74% тих, хто виїхав, висловлювали бажання повернутися після війни. До 2024-го цей показник зменшився приблизно до 53%, а останні дані CES/Info Sapiens свідчать про частку менш як 50%.

Окремо варто поговорити про довгострокові наслідки для України як у соціально-економічному та гуманітарному плані, так і в політичному:

Різке зменшення населення. Виїзд мільйонів людей, разом зі зростанням смертності та падінням народжуваності, створює масштабний демографічний вакуум. Якщо перед війною (наприкінці 2021 р.) в Україні офіційно налічувалося близько 42 млн громадян, то на початку 2025-го, за різними оцінками, в межах контрольованої урядом території мешкає близько 31 млн. Таким чином, за три роки війни де-факто країна втратила мільйони.

Попри ймовірне повернення певної частини людей, більшість демографічних прогнозів вказує на довгострокове скорочення населення. За оцінками Інституту демографії НАН України, населення може знизитися до 28,9 млн до 2041 року, а до 2051 р. — до ~25 млн. Відповідно, навіть якщо війна припиниться найближчим часом, Україну чекатиме затяжна “демографічна яма”, ймовірно, на десятиліття.

Старіння населення та низька народжуваність. Виїхали переважно жінки та діти; чоловікам призовного віку виїзд обмежено. Така міграція посилила дисбаланс за статтю і віком. Уціліли в Україні переважно військовозобов’язані чоловіки та люди старшого віку. Додатковим чинником стала різка втрата рівня народжуваності (із ~1,2 дитини до ~0,6 на одну жінку в 2022–2023 рр.), тоді як смертність зросла через бойові дії й спад якості життя. Усе це веде до прискореного старіння суспільства: менше молоді — більше пенсіонерів, причому навіть після війни, зважаючи на малий коефіцієнт народжуваності.

Зменшення кількості робочих рук. Мільйони осіб працездатного віку, що виїхали, означають критичний дефіцит робочої сили в Україні. Серед них багато кваліфікованих спеціалістів: лікарів, ІТ-фахівців, вчених. Паралельно сотні тисяч людей залучені в ЗСУ або мають бойові травми, що обмежує їхню участь у цивільній економіці.

“Витік мізків”. Особливо боляче для країни, що втрачає висококваліфікованих спеціалістів, здатних рухати інновації. Їхнє повернення після війни під питанням, оскільки багато хто вже інтегрувався в ринки праці країн ЄС. Без цих людей відбудова та модернізація України можуть застопоритися.

Структурні зміни в зайнятості. Через мобілізацію та виїзд жінок відбулися «розриви» у деяких галузях: у медицині, освіті, сфері послуг. У перспективі створюється ризик, що навіть коли війна завершиться, недостатньо буде медсестер, учителів, соціальних працівників і т.д. Натомість ветерани, що повернуться з фронту, потребуватимуть пере- або донавчання.

Різке зниження числа платників податків і внесків до пенсійного фонду, з іншого боку — збільшення відсотка осіб похилого віку та людей з інвалідністю (як через бойові поранення, так і через старіння) — створює величезне навантаження на соціальне забезпечення. Якщо відсоток працюючих знизився, а пенсіонерів і ветеранів побільшало, то бюджетний дефіцит Пенсійного фонду та системи охорони здоров’я неминуче зростатиме. Пропонуються різноманітні реформи: від переходу на накопичувальну модель до збільшення податкової бази. Проте без розв’язання базових демографічних проблем та без повоєнного відновлення економіки покриття цих витрат буде складним.

Освіта та медицина теж зазнали значних кадрових втрат, адже більшість виїхалих — це жінки, що часто працюють саме в цих галузях. У поєднанні зі зменшенням народжуваності і поточного відтоку дітей потенційно можливе “оптимізування” шкіл чи садочків у майбутньому, тоді як навпаки зросте потреба в геріатричних і реабілітаційних послугах. Висока ймовірність, що в перші повоєнні роки головними викликами будуть не лише відновлення інфраструктури, а й реформа системи надання соцдопомоги для ветеранів.

Зниження внутрішнього попиту. Менше населення означає менший ринок для товарів та послуг. У 2022 році ВВП України впав на ~30% не лише через руйнування економіки, а й через стрімкий відплив людей. У 2023 році на тлі певного стабілізаційного відскоку зростання було слабким, а подальше відновлення впирається в кількість та кваліфікацію робочої сили. За підрахунками, скорочення працездатного населення на 20% від довоєнного рівня ускладнюватиме будь-яке економічне зростання, особливо якщо ключові секторі втратять ядро фахівців. Також постраждали будівельна й торгова сфери, орієнтовані на внутрішнє споживання.

Фінансові наслідки. Відтік людей водночас знизив видатки держави на деякі категорії (наприклад, діти, які тепер у школах за кордоном), але сильно вдарив по податковій базі. Ті громадяни, що працюють за кордоном, не сплачують податки в Україні, водночас у країні зберігається або й зростає потреба у військових і соціальних витратах. Такий дисбаланс призвів до збільшення залежності бюджету від зовнішньої допомоги й кредитів. Довгостроково це невигідно, адже може гальмувати економічний суверенітет країни.

Довгострокові сценарії

Загальний консенсус фахівців вказує, що війна загострила попередні демографічні й економічні загрози. Україна ризикує опинитися в ситуації балканських країн 1990-х, де після військових дій суттєва кількість біженців так і не повернулася додому, пригальмувавши відновлення. Є ризик, що, не створивши умов, ми втратимо ще мільйони людей. У найгіршому варіанті через 10–15 років населення може опуститися нижче 30 млн, а це означатиме суттєве зменшення масштабів економіки і, відповідно, “пастку низького зростання”.

Якщо ж держава застосує продуману політику — закінчить війну, залучить міжнародну фінансову підтримку для швидкої відбудови інфраструктури та забезпечить ефективні стимули для повернення населення, — негативні наслідки можна частково пом’якшити. Найперше, потрібен мир, що зупинить відплив і створить умови для поступового повернення, а також розпочне довготривале відновлення. На додачу слід розглядати і варіант залучення іммігрантів, якщо дефіцит робочих рук залишиться занадто значним.

Чи зможе Україна перетворити тимчасову втечу своїх громадян на виграш у перспективі, залежить від того, як держава впорається з викликом повернення людей, інтеграції ветеранів, стимулювання народжуваності та приваблення інвестицій у нові робочі місця. Від дієвості таких заходів великою мірою залежатиме, чи зможе країна швидко відновитися після важкого воєнного періоду і стати на шлях сталого розвитку.

Також читайте

  • Google News
  • Uncategorized
  • Аналітика
  • Економіка
  • Енергетика
  • Європа
  • Не публікувати в RSS
  • Новини
  • Окуповані території
  • Політика
Джерело: rbc.ua

Вісім європейських країн позитивно дивляться на можливість приєднатися до миротворчого втручання в Україні. Ці держави входять до групи “Nordic-Baltic Eight”.…

26 Лютого, 2025
Джерело: 5.ua

Військовослужбовці 25-ї окремої повітряно-десантної Січеславської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ провели успішну бойову операцію на Покровському напрямку. Про це повідомляє пресслужба…

26 Лютого, 2025
  • Google News
  • Uncategorized
  • Аналітика
  • Економіка
  • Енергетика
  • Європа
  • Не публікувати в RSS
  • Новини
  • Окуповані території
  • Політика
Джерело: 5.ua

Військовослужбовці 25-ї окремої повітряно-десантної Січеславської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ провели успішну бойову операцію на Покровському напрямку. Про це повідомляє пресслужба…

26 Лютого, 2025