Підписання мирного договору зазвичай сприймається як завершення воєнних дій та початок стабільності. Водночас реальність свідчить: угода на папері може стати лише формальністю, що дасть супернику час на відновлення сил та нові удари.
Ізраїльський досвід яскраво демонструє, наскільки небезпечно сподіватися на документ, якщо супротивник не готовий чи не здатний дотримуватися взятих зобов’язань.
“Мирний процес” в Осло (1993, 1995)
Одним із найвідоміших ізраїльських кроків до припинення конфлікту стало визнання Організації визволення Палестини (ОВП) як офіційного представника палестинського народу. Відповідно ОВП обіцяла відмовитися від терору. Утім, після підписання угод насильство не лише не припинилося, а й перейшло в нову фазу: друга інтифада 2000 року та посилення екстремістських організацій. Зрештою владу в секторі Газа перебрав на себе ХАМАС, який фактично відкинув будь-яке визнання Ізраїлю. Висновок тут простий: якщо структур, з якими домовляються, не підтримують усі збройні угруповання, мирний процес залишається лише декларацією.
Односторонній вихід із Гази (2005)
Коли Ізраїль за ініціативою прем’єр-міністра Арієля Шарона вийшов із сектора Газа, цей крок розглядався як жест доброї волі та надія на зменшення напруги. Реальність обернулася посиленням ХАМАС у 2007 році, зростанням ракетних обстрілів з Гази та безкінечними прикордонними сутичками. Урок цього рішення – жодна одностороння поступка без дієвих гарантій безпеки не приносить стабільності, а часто лише зміцнює сили супротивника.
Угода з Ліваном (1983)
Ізраїль та Ліван за посередництва Сполучених Штатів спробували укласти мир одразу після першої ліванської війни, проте тиск Сирії перешкодив ратифікації документа в Лівані. Зрештою це призвело до ескалації з “Хезболлою” в 2006 році, коли угруповання зміцнило свої позиції і стало ще більш загрозливим сусідом. Цей випадок підтверджує: якщо одна зі сторін перебуває під сильним зовнішнім впливом і не може самостійно ухвалювати рішення, домовленості стають формальністю.
Як ці ізраїльські уроки можна застосувати в Україні
Україна наразі стикається із протистоянням, де “мирний договір” може бути лише інструментом для противника, що шукає паузу для перегрупування. Зважаючи на досвід Ізраїлю, можна виокремити такі ключові поради:
1.Довіряй не словам, а діям. Будь-які обіцянки, які не супроводжуються практичними кроками на зразок виведення військ чи справжнього роззброєння, залишаються порожніми деклараціями.
2.Поступки без гарантій небезпечні. Просто віддавати території або дозволяти супротивнику зберегти сили – ризиковано. Без жорсткого міжнародного контролю ці кроки можуть лише зміцнити противника.
3.Готуйся до внутрішніх викликів. Укладення угоди не означає, що всередині твоєї країни всі погодяться з її умовами або зможуть їх реалізувати.
4.Мир не дорівнює безпеці. Формально можна оголосити про завершення війни, але аж ніяк не гарантувати відсутність диверсій, терактів чи майбутніх провокацій.
5.Тривала протидія та розвиток – запорука стабільності. Як і Ізраїль, Україна має продовжувати розбудовувати стійку економіку, сильну армію та передові технології – це стримує агресора не менше, ніж дипломатичні процеси.
Не все залежить від одного підпису
Уявлення про те, що мирний договір автоматично приносить кінець конфлікту, часто виявляється ілюзією. Ізраїлю доводилося неодноразово переконуватися, що ворожі сили можуть використати перемир’я як спосіб відволікти увагу світу або знайти додаткову підтримку. Кожен раз, коли ізраїльтяни намагалися досягти згоди, але не отримували гарантованих змін у ставленні протилежного боку, результатом часто були нові раунди насильства.
Україні теж варто пам’ятати: папір, на якому друкується мирна угода, не вбереже від куль, якщо твій опонент ніколи не визнавав твоєї державності й планів не змінює. Тому питання не лише в тому, чи підпишуть договір, а й у тому, як він виконуватиметься і хто цього виконання домагатиметься.
Мир не можна отримати шляхом односторонніх поступок – він досягається тоді, коли твій противник розуміє безперспективність продовження агресії. Для цього потрібні час, єдність суспільства та дієва здатність захищати себе.
