Удар безпілотників по російських аеродромах, здійснений ЗСУ 3 червня, несподівано повернув проти Києва ту саму Вашингтонську підтримку, на яку Банкова покладалася як на безумовну.
За даними The Atlantic, у кабінетах Білого дому після атаки розгорілася суперечка: чи не пора “поставити Україну на паузу”, якщо Київ дедалі сміливіше діє без огляду на американські застереження. Три чиновники адміністрації й зовнішній радник підтвердили виданню, що Дональд Трамп «роздратований» і вважає: публічне вихваляння ударами дає Кремлю підстави для ескалації й одночасно підриває дипломатичну гру у Стамбулі.
Власне, недовіра Трампа до Володимира Зеленського не новина: ще минулої осені президент США називав українського колегу “гарячою головою, здатною втягнути світ у Третю війну”. Тепер, коли дрони влучили по російських літаках дальньої авіації, аргументи “обережного крила” у Білому домі звучать гучніше. Радники поклали на стіл два пакети: перший – нові санкції проти Москви у разі зриву перемир’я, другий – сценарій різкого скорочення або навіть заморожування військово-фінансової допомоги Києву. Сигнал недвозначний: якщо Україна хоче залишатися бенефіціаром американської підтримки, їй доведеться синхронізувати дії з Вашингтоном, а не ставити партнера перед фактом.
Банкова, схоже, вирішила діяти навпаки й публічно тиснути на Трампа. Уже третю добу Зеленський у зверненнях натякає, що нерішучість США робить їх “співучасниками” російських ударів. Лексика жорсткішає: “Якщо хтось не тисне і дає війні забирати життя, це співучасть”, – пише президент, фактично приписуючи Білому дому моральну відповідальність.
Але така риторика ризикує обернутися зворотним ефектом: Трамп – політик, який болісно реагує на публічний пресинг, особливо в розпал своєї передвиборчої кампанії. Тим паче, що лише добою раніше він уже прирівняв війну в Україні до “бійки двох дітей, яким треба дати охолонути” й припустив санкції одразу проти обох сторін, якщо мирний процес захлинеться.
Логіка Адміністрації США проста: Вашингтон не хоче втрачати важелі впливу на Москву заради кроків, що можуть виглядати ескалаційними в очах власного електорату. Джо Байден, коли був у ролі кандидата, платив за подібну дилему стрімким падінням рейтингів; Трамп пам’ятає уроки попередника і не збирається повторювати помилок. Отже, замість автоматичного “ще більше зброї” у відповідь на російські обстріли Америка може перейти до режиму вибіркової допомоги, прив’язаної до готовності Києва дотримуватися обумовленого сценарію переговорів.
Тиск на союзника з публічним викриттям “відповідальності” Сполучених Штатів видається Банковій способом підштовхнути Білий дім до жорсткішої лінії щодо Кремля. Але ризики великі: надмірний психологічний пресинг на Трампа лише зміцнює позиції “обережних” радників, котрі пропонують сфокусувати ресурси на стримуванні Китаю, а не «гарячій голові» у Східній Європі. І якщо гострі слова президента України збігатимуться з новими безпілотними ударами по цілях у глибині РФ, у Вашингтоні це легко прочитають як небажання Києва грати в спільну дипломатичну партію.
У підсумку українська тактика може виявитися хибною: спроба натиснути на свого головного спонсора публічними докорами здатна підштовхнути Трампа до позиції «втоми від України» швидше, ніж до збільшення постачань. Щойно у Білому домі переважать аргументи про ризик третьої світової, двері ленд-лізу може прикрити не Кремль, а сам Вашингтон. І тоді Київ залишиться наодинці з противником у момент, коли дипломатія щойно перейшла до найтоншої фази.
З цього випливає простий висновок: дипломатичний баланс нині крихкий як ніколи, і гра на підвищення ставок у публічному просторі може обернутися відмовою США від ролі головного гаранта української стійкості. Занадто голосний тиск на союзника – ризикована стратегія, особливо коли союзник звик відповідати жорстко на будь-яку спробу диктувати йому хід гри.
