Аналітики вважають, що зараз росіяни намагаються оточити Гуляйполе з північного сходу, використовуючи тактику інфільтрації для подальшого просування. Однак успіхи противника в регіоні почалися ще у вересні.
Про це пише “hromadske”.
Родичі військовослужбовців 125-ї окремої важкої механізованої бригади висловлюють стурбованість діями командування. Відсутність евакуації та виведення з позицій призвела до того, що десятки бійців зникли безвісти в районах Полтавки та Ольгівського.
“19 вересня ворог обійшов їхні позиції та зайшов ззаду. Того дня було розбито шість позицій дронарів. Мого Ореста, який був на мінометці, закидали гранатами”, — розповідає Анастасія Шаповалова, наречений якої не виходить на зв’язок з кінця вересня.
Наприкінці жовтня командування підрозділу визнало втрати, але спробувало зняти з себе відповідальність за них. Стверджувалося, що підрозділи, які виконували бойові завдання в цих районах, перебували в підпорядкуванні інших формувань.
“Командування 125-ї окремої важкої механізованої бригади не було залучене до планування або управління бойовими діями на зазначеній ділянці фронту і, відповідно, не мало повноважень коментувати чи змінювати прийняті рішення”, – йдеться у заяві бригади
Упродовж війни деякі підрозділи змінили 15 оперативних підпорядкувань різних бригад. Через це родичі не можуть зрозуміти, яка бригада відповідає за планування та управління на даній ділянці. Після безлічі запитів командування 125-ї бригади провело онлайн-зустріч з родичами бійців. На зустрічі було заявлено, що командування не мало права впливати на накази. Родичів переконували, що просили відвести батальйон у кожному зведенні, але їхні прохання ігнорувалися.
“Я після спілкування з військовими, які залишилися живі, знаю: жодних там відступних позицій не було. Це був хаос… Я знаю, що тим, хто був поранений на позиціях, не дозволяли евакуюватися. Є чіткі вказівки людей, які казали не забирати трьохсотих. Вони стікали кров’ю. Через відсутність дронів хлопці йшли, і їх тупо розстрілювали”, — розповідає Анастасія.
Вона зазначає, що в батальйоні, де служив її наречений Орест, 41 людина вважається зниклою безвісти. Всього ж у бригаді близько 100 військових мають такий статус.
Командир 2-го механізованого батальйону Остап Пюлик, який восени минулого року обороняв позиції біля Полтавки та Ольгівського, повідомив, що після останнього поповнення особового складу підрозділ залишився критично недоукомплектованим.
“10 вересня прийшло бойове розпорядження прибути на Запоріжжя. Уже з 16 вересня ми прийняли лінію оборони. Відбувалося все в стислі терміни… Ми були в підпорядкуванні 102-ї бригади. На цей момент вже відбувалися штурмові дії”, – розповів комбат.
Він підкреслює, що оборонні позиції були добре обладнані, і бійці успішно відбивали атаки. Однак 20 вересня сусідній 1-й стрілецький батальйон, раніше відомий як 218-й, зазнав втрат і почав відступати. Це оголило фланг на глибину 6 кілометрів і змусило захисників перегрупуватися, щоб уникнути оточення. У цих умовах, без поповнення, вони продовжували битися цілий місяць.
“Ми надавали донесення старшому начальнику щодо ризиків оперативного оточення, складності евакуації поранених і загиблих, виснаження особового складу. Але ми не могли не прийняти наказ чи відмовитися від нього, тому що це наказ вищого штабу”, — розповідає офіцер.
Під’їзд до позицій виявився неможливим через дистанційне мінування всіх підходів, повідомляє Пюлик, і додає, що після цього росіяни почали панувати з повітря. 16 жовтня Полтавка була вже під контролем окупантів.
“Я не міг великими групами здійснювати евакуацію. Вона мала становити від трьох до чотирьох людей. Якщо група більша — вона одразу помітна для ворога… Ми вже були змушені наших поранених евакуйовувати на 8-12 кілометрів, проходячи маршрут пішки. Вихід із позицій міг тривати від доби до двох з половиною діб. Тому був наказ про евакуацію в пріоритетності відповідно до важкості ступеня поранення”, – пояснює комбат.
