URAUA.INFO

Сіверський рубіж: тактичний успіх РФ чи перебільшена загроза Слов’янську

Події на Сіверському напрямку останніми тижнями знову привернули підвищену увагу як військових аналітиків, так і широкої аудиторії. Мова йде не лише про долю окремого міста, а про потенційні наслідки для всієї оборонної конфігурації на підступах до Слов’янсько-Краматорської агломерації, яка залишається одним із ключових вузлів української оборони на Донеччині.

За оцінками аналітиків, російські війська могли встановити контроль над більшою частиною Сіверськ після понад трьох років безперервних боїв. Місто, площа якого становить близько 10 квадратних кілометрів, а довоєнне населення – орієнтовно 11 тис осіб, з 2022 року виконувало роль важливого оборонного плацдарму. Саме звідси ЗСУ прикривали східні підступи до Слов’янсько-Краматорська агломерація. Захоплення Сіверська справді відкриває противнику можливість руху в західному напрямку, однак не означає автоматичного обвалу всієї оборони на цій ділянці фронту. За висновками Інститут вивчення війни, для реального виходу на Слов’янськ російським силам необхідно повністю опанувати Лиман та подолати близько 30 кілометрів складної місцевості, що перетворює можливий наступ на тривалий і виснажливий процес.

Водночас українські військові джерела оцінюють ситуацію як напружену й близьку до критичної. За наявною інформацією, російські підрозділи закріпилися майже на всій території міста, за винятком окремих кварталів за річкою Бахмутка. Для контрдій та повернення втрачених позицій необхідні додаткові сили, однак підрозділи, що тримають цю ділянку, нині відчувають гострий дефіцит резервів. У таких умовах командуванню доводиться обирати між утриманням окремих позицій і своєчасним відведенням оборони на більш вигідні рубежі. Окремі офіцери зазначають, що задекларована багатоешелонна система оборони в реальності виявилася недостатньо підсиленою й потребувала перегрупування значно раніше.

Частина військових аналітиків вважає доцільним зосередити подальшу оборону по лінії Миколаївка – Ніконорівка – Білокузьминівка, використовуючи попередні позиції лише для виграшу часу. Такий підхід дозволяє підготувати нові укріплення, відновити логістику й зберегти контроль над природними водними бар’єрами, які залишаються важливим елементом оборони. При цьому навіть у разі повної втрати Сіверська російські війська не отримують прямого й безпечного коридору до Слов’янська. Саме місто разом із Краматорськом і Дружківкою залишається значно віддаленою стратегічною ціллю, для наближення до якої противнику знадобляться місяці підготовки та додаткові ресурси.

Українська сторона, попри складність ситуації, продовжує чинити опір. Підрозділи ЗСУ стримують локальні спроби противника просунутися малими групами, утримують ключові підступи й паралельно формують нову лінію оборони. На цьому тлі публічні заяви Москви про Слов’янськ як «наступну мету» виглядають радше інформаційною спробою створити ефект масштабного прориву. Фактично ж російський наступ на цьому напрямку залишається повільним і тактичним, без ознак швидкого стратегічного зламу.

У підсумку прорив оборони під Сіверськом, навіть якщо він буде остаточно зафіксований, не означає неминучого виходу російських військ до Слов’янська. Йдеться радше про черговий етап виснажливої боротьби, у якій українська армія змушена маневрувати, відходити на нові рубежі та готуватися до тривалого протистояння. Подальший розвиток подій залежатиме не від гучних заяв, а від реальних ресурсів сторін, здатності швидко перебудовувати оборону й утримувати стратегічно важливі позиції.

Також читайте

  • Google News
  • Аналітика
  • Економіка
  • Енергетика
  • Європа
  • Не публікувати в RSS
  • Новини
  • Окуповані території
  • Політика
  • Google News
  • Аналітика
  • Економіка
  • Енергетика
  • Європа
  • Не публікувати в RSS
  • Новини
  • Окуповані території
  • Політика