Чи здатні ЗСУ на масштабний контрнаступ: аналіз ресурсів і ситуації на Запорізькому напрямку

На початку лютого в російських соцмережах і воєнізованих пабліках почали поширюватися повідомлення про нібито початок контрнаступальних дій ЗСУ на запорізькому напрямку. Ці твердження швидко підхопили профільні канали, подаючи їх то як “відчайдушну спробу” української сторони змінити ситуацію, то як “останній ривок” перед вичерпанням ресурсів. Українська сторона ці заяви спростувала, а подальшого розвитку подій, який підтверджував би наявність масштабного контрнаступу, зафіксовано не було. Втім, сама поява подібних повідомлень знову поставила ключове питання: чи здатна Україна взагалі провести контрнаступальну операцію у найближчій перспективі, якщо виходити не з інформаційних вкидів, а з відкритих даних про ресурси, забезпечення та реальний стан сил.

У 2025 році ЗСУ отримали масштабну західну допомогу загальним обсягом близько $45 млрд, що включало постачання техніки, боєприпасів та логістичну підтримку. Зокрема, в Україну було передано 49 танків M1A1 Abrams, сотні одиниць бронетехніки, артилерійські системи та засоби ППО. Через програму PURL упродовж року ЗСУ отримали понад 220 тис тонн військових вантажів, а країни-партнери взяли на себе зобов’язання виділити понад $2,75 млрд на 2025-2026 роки. Водночас характер бойових дій означає надзвичайно високі темпи споживання техніки й боєприпасів. Проблеми з логістикою та виробництвом створюють ризик, що вже наприкінці 2026 року Україна може зіткнутися з нестачею окремих критичних ресурсів у разі невиконання фінансових зобов’язань. ЄС, зокрема, ухвалив кредитний пакет на €90 млрд на 2026-2027 роки, без якого Україна ризикувала б вичерпати бюджетні можливості вже до середини 2026 року.

Поточна оперативна ситуація не вказує на підготовку масштабної контрнаступальної кампанії. Згідно з офіційними заявами та відкритими розвідданими, українське командування утримує оборону і здійснює лише локальні дії з покращення тактичного положення. OSINT-фіксація свідчить про окремі успіхи, зокрема зачистку Лук’янівського та північної частини Приморського у Запорізькій області, однак ці дії не змінюють загальної конфігурації фронту. Жодних підтверджених ознак підготовки проривного наступу з офіційних або супутникових джерел зафіксовано не було. Наявні ресурси – бронетехніка, артилерійські снаряди, ракети, системи ППО – уже розписані у планах постачань партнерів, і їх достатність напряму залежить від стабільності цих поставок.

Запорізький напрямок залишається одним із найнапруженіших. Російська сторона перекинула туди підрозділи ПДВ та армійські резерви для посилення тиску. За наявними оцінками, по всьому фронту задіяно кілька батальйонних тактичних груп ЗСУ проти кількох дивізій РФ, хоча точні цифри не розкриваються. У лютому російські війська активізували атаки, зокрема на Гуляйпільському напрямку. За даними Генштабу, 11 лютого було зафіксовано 13 атак окупантів у цьому секторі, а протягом 10 лютого українські сили відбили 35 штурмових дій противника на Покровському напрямку. При цьому лінія фронту в цілому залишилася без суттєвих змін, що підтверджує характер дій сторін як оборонно-виснажливий, а не наступальний.

Окремим обмежувальним фактором залишається людський ресурс. В Україні триває мобілізація, і станом на кінець 2025 року офіційно озвучувалася потреба у резерві на рівні 400-700 тисяч осіб. Наразі сформовано оперативний резерв першої черги чисельністю близько 170 тис військових, а також близько 30 тис резервістів другої черги за довоєнною структурою. Водночас реальне поповнення бойових підрозділів обмежене добровольчим ресурсом і квотами. Повідомлялося, що у жовтні 2025 року кілька тисяч добровольців було призвано без участі територіальних центрів комплектування, однак цього недостатньо для швидкого формування масштабного резервного угруповання. Формально мобілізаційний потенціал значний, але кількість осіб із достатнім рівнем бойової підготовки залишається обмеженою.

Найгострішою проблемою залишається забезпечення боєприпасами. Партнери передали Україні сотні тисяч артилерійських снарядів калібру 155 мм, ракети для систем HIMARS і MLRS, а також тисячі зенітних керованих ракет. За даними Focus, українські підприємства здатні виробляти до 1-2 млн снарядів калібру 122 і 152 мм на місяць, однак інтенсивність бойових дій означає, що споживання все ще перевищує темпи поповнення. Офіційні дані про запаси засекречені, і партнери декларують готовність постачати достатньо для утримання фронту, але у разі збоїв у графіках дефіцит може швидко стати критичним. Додатково президент України попереджав, що мобілізація близько 500 тис резервістів потребуватиме близько 500 млрд грн, що створює додаткове навантаження на бюджет у 2026 році.

Західні постачання техніки суттєво оновили парк ЗСУ. Станом на початок 2026 року Україна отримала десятки сучасних танків, близько 100 Leopard 2 різних модифікацій, сотні БМП Bradley, а також контракти на САУ, ЗРК IRIS-T, Patriot, NASAMS і авіаційне озброєння. Водночас втрати та зношення старих зразків техніки залишаються високими. Нові надходження мають стратегічне значення, але самі по собі не забезпечують можливості контрнаступу без достатнього персоналу та боєкомплектів.

Фінансування війни дедалі більше залежить від міжнародної підтримки. У 2025 році США фактично скоротили пряму військову допомогу, обмежившись символічними $400 млн на 2026-2027 роки проти майже $14 млрд у попередніх пакетах. Основний фінансовий тягар перейшов до європейських партнерів. Німеччина заклала €11,5 млрд на 2026 рік, з акцентом на ППО, дрони та боєприпаси; Норвегія, Нідерланди та Швеція також надали сотні мільйонів євро. Водночас кредитний пакет ЄС на €90 млрд залишається під впливом політичних ризиків, а курс США щодо нових великих пакетів підтримки залишається невизначеним, попри збереження участі у програмі PURL.

Сукупність цих факторів дозволяє зробити стриманий висновок. За наявними відкритими даними, масштабна контратака ЗСУ на запорізькому напрямку у найближчій перспективі виглядає малоймовірною. Українські сили зберігають обмежений наступальний потенціал, який дозволяє проводити локальні дії, але не забезпечує умов для проривної операції. Навіть за умови повного виконання зобов’язань партнерами, наявних ресурсів, імовірно, вистачить щонайменше до середини 2026 року. Будь-які збої у постачаннях або фінансуванні можуть суттєво звузити ці можливості. За таких умов найбільш реалістичним сценарієм залишається оборонна стратегія з локальними контрударами та поступовим накопиченням ресурсів, тоді як твердження про “контрнаступ”, поширені в російських пабліках, не знаходять підтвердження у фактичному стані справ.