Вторгнення Росії в Україну докорінно змінило все життя нашого суспільства. Мова йде і про життя громадян і про умови роботи бізнесу. Не стала винятком і медична галузь. Війна замінила Covid у ролі головного виклика для галузі. Українські Новини поговорили з генеральним директором мережі приватних клінік «Добробут» Вадимом Шекманом про те, як пережила компанія перші місяці війни, як змінився ринок медичних послуг і чи відчувається дефіцит лікарів і медикаментів в країні.
Які основні зміни ви можете виділити за півроку повномасштабної війни у вашій компанії та на ринку приватної медицини загалом?
Ситуація до 24 лютого і після – це два різні світи. З початком війни докорінно змінився попит на медичні послуги. Певна частина наших пацієнтів або переїхала всередині країни або виїхала з України. Відповідно, по-перше, глобально впав попит на початку війни, по-друге, зрозуміло, що тоді не цікавили планові послуги – попит скоротився до ургентних випадків. Частково через це, частково через від’їзд персоналу певну кількість невеликих приватних клінік закрилися, частина з них відновили роботу, але далеко не всі.
У цій ситуації «Добробут» за рахунок свого розміру опинився у вигіднішому становищі. Нам вдалося не закритися ні на один день, продовжувати надавати медичну допомогу у нашому шпиталі на вул. Сімʼї Ідзіковських. Наразі ситуація трохи покращується у зв’язку з поверненням клієнтів. Глобально, якщо все це підсумовувати, розмір ринку зменшився і кількість гравців на цьому ринку теж зменшилася.
Наскільки зменшився попит та як він змінився структурно?
На початку війни він стиснувся до ургентного, а тепер – відновився приблизно на 60-70% по відношенню до довоєнних часів. Скоротився попит на педіатричні послуги, оскільки багато жінок із дітьми поїхали за кордон. Деякі напрямки сильно впали (та сама педіатрія, сімейна медицина), а деякі – практично не скоротилися порівняно з довоєнним рівнем, як, наприклад, неврологія, гінекологія та травматологія. Але не слід забувати, що торік була ще епідемія ковіда, а відтак був високий попит на послуги терапевтів, лікарів-інфекціоністів, пульмонологів. Разом із ковідом він майже зійшов нанівець. Сьогодні наш пацієнт “подорослішав”, тобто це старші люди, частіше обирає вузькопрофільних фахівців, а також звертається до лікарів тільки з найбільш серйозними проблемами.
Тобто профілактику люди намагаються відкласти?
Так. І це зіграє поганий жарт з нами в майбутньому, оскільки чим раніше пацієнту ставлять діагноз, тим простіше та ефективніше лікування. Але останні кілька місяців ми бачимо, що люди, особливо ті, хто повертається з евакуації та з-за кордону, приходять до нас і проходять обстеження та комплексні чекапи. Перший шок війни трохи пройшов, люди адаптувалися до сьогоднішньої ситуації та розуміють, що треба продовжувати жити та піклуватися про своє здоров’я.
Як змінилася цінова політика компанії та собівартість медичних послуг?
Політика взагалі не змінилася. Ми – приватний бізнес, держава нас не дотує. Потрібно орендувати приміщення, купувати обладнання, платити зарплату, податки, сплачувати за комунальні послуги. У структурі вартості медичної послуги найбільша частина – це зарплата. Не можна забувати, що як мінімум 15% вартості наших послуг – це податки, оскільки ми «біла» прозора компанія. Значно подорожчали витратні матеріали та комунальні послуги. Це не могло не вплинути на кінцеву вартість послуги. Ми змушені були мінімально підняти ціни, щоби не піти в мінус. Компанія розуміє, що для людей це може стати проблемою, тому ми маємо спеціальні соціальні програми – значні знижки внутрішньо переміщених осіб, військовослужбовців, благодійні програми для поранених та постраждалих через війну.
Наскільки серйозно зросла собівартість?
На 10-15% точно.
А наскільки зросли ціни?
Приблизно на стільки ж.
Як війна вплинула фінансові показники компанії?
Березень був катастрофічний. Попит упав на 80-90%. Ми зазнали значних збитків у березні, квітні та травні. Після того, як пацієнти почали повертатися до Києва, попит почав збільшуватися і ми більше почали працювати з благодійними фондами, ситуація стабілізувалася.
Коли почалася війна, ми зрозуміли, що йдеться вже не про прибуток. Ми поставили собі за мету продовжувати надавати медичні послуги до останнього, а також максимально утримувати команду “Добробута” та платити зарплати та податки. Це і є наш внесок в українську економіку та боротьбу з окупантом.
Довелося вам у перші місяці війни якось оптимізувати компанію, стискати її?
У перший день війни ми закрили всі поліклініки, окрім нашого основного шпиталю та поліклініки на вулиці родини Ідзіковських. У Києві було небезпечно. Багато місць, як Ірпінь та Бровари, стали зоною бойових дій. Щоб урятувати компанію, ми змушені були припинити договори з 20% наших співробітників. Це, напевно, був найболючіший момент. Ми довго відкладали цей крок, зробили його лише у травні. А зараз намагаємося цих людей повертати назад, а також поновили роботу всіх поліклінік у Києві та Київській області.
Чи відчувається зараз дефіцит кадрів, адже багато жінок-медиків поїхало за кордон, багато чоловіків мобілізовано?
Наш розмір дав нам додаткову перевагу. Незважаючи на те, що понад 80 співробітників «Добробуту» зараз служать у ЗСУ, а трохи більше 100 виїхали за кордон, за рахунок розміру компанії нам не довелося скорочувати пакет послуг. Нині у мережі “Добробут” працюють близько 2800 осіб. Усі 75 медичних напрямків, за якими ми працювали до війни, продовжують працювати і зараз. Ми пишаємося своєю командою, яка по-справжньому любить свою роботу – багато хто повернувся за першої ж нагоди.
Чи зазнали ви безпосередніх збитків через бойові дії? Можливо, щось було зруйновано?
Одна з клінік компанії знаходиться в Ірпені, і в якийсь момент, коли було втрачено з нею зв’язок, ми вирішили, що цієї клініки більше немає. Але нам пощастило, збитки виявилися не дуже великими. Постраждали вікна, двері. Нашому символу – добробутівському чоловічку якийсь «орк» прострелив серце. Вже за тиждень після того, як звільнили Ірпінь, нам вдалося за допомогою міжнародного благодійного фонду International Medical Corps перезапустити там роботу – кілька місяців ми надавали медичну допомогу безкоштовно. У місті ще не було електрики та зв’язку, довелося використовувати генератори та Star Link.
Зі співробітників ніхто фізично не постраждав?
Було поранено, є співробітники, у яких загинули близькі, але, на щастя, прямих втрат ми не мали.
Як змінилися протоколи безпеки у компанії з початком війни?
На щастя, у нашому основному шпиталі на вул. Сім’ї Ідзіковських є бомбосховищем. Він тому й працював у найважчі перші дні, коли війна була поряд із Києвом. По решті корпусів поліклінік ми маємо протоколи на випадок повітряної тривоги, відбувається інформування як пацієнтів, так і медичного персоналу. Там, де бомбосховища у будівлі є – ми пропонуємо туди спуститися, там, де її немає – ми знаємо, де знаходиться найближче укриття. В одній із поліклінік, наприклад, – це станція метро. Також у нас розроблено протоколи на випадок відключення електрики та зв’язку. Ми знаємо, як діяти у таких ситуаціях, щоб забезпечити безпечну роботу.
Що відбувається на ринку медикаментів та витратних матеріалів, які зміни принесла війна, чи є дефіцит якихось препаратів?
З початком війни багато логістичних ланцюжків постраждали, був розбомблений склад однієї з оптових компаній. У перші місяць-два у Києві був певний дефіцит інсуліну. Ми намагалися працювати з міжнародними благодійними та гуманітарними організаціями. І не лише як кінцевий одержувач, а й як ланка логістичного ланцюжка – передавали отримані гуманітарні та власні медикаменти та розхідники тим медичним закладам, де вони були потрібні. На сьогоднішній день ситуація покращилася, нестачі ліків немає. І навіть закон про заборону постачання російської та білоруської продукції на нас особливо не вплинув. Ми практично не купували нічого російського і до війни. У нас є все потрібне. Ціни, природно, багато в чому змінилися через зростання курсу долара.
Чи зріс попит на онлайн-послуги, на телемедицину? Чи бачите ви за ними майбутнє та як їх регулює нинішня законодавча база?
Онлайн-послуги сильно розвивалися в подобовий час, і ми очікували більшого зростання попиту на них. По деяким причинам. Перша – це недосконалість законодавчої бази. Ми за фактом можемо лише виписати пацієнтові лікарняний чи електронний рецепт, давати онлайн-роз’яснення та не можемо проводити онлайн-консультації. Наразі йде багато розмов, щоб модернізувати існуюче законодавство, щоб у нинішній ситуації можна було б більш ефективно надавати медичні послуги. У МОЗ багато кажуть, що готуються проекти підзаконних актів, але я їх поки що не бачив. Сподіваюся, що зміни будуть зроблені швидко.
Ми у “Добробуті” продовжуємо розвивати онлайн-послуги, але я не вважаю їх панацеєю. Більшість медицини залишиться в людському персональному контакті. Але є конкретні ситуації, де телемедицина може покращити процес, зробити медичну допомогу доступнішою. Ми на днях запускаємо пілотний проект в Івано-Франківську. Він дасть можливість мешканцям цього міста отримати онлайн-доступ до наших найкращих фахівців вузького профілю у Києві. Ми також запустили проект підписки на лікаря-педіатра для мам, які опинилися за кордоном і побачили, що ситуація з доступом до медицини в Європі не така гарна, як багато хто собі уявляв. За певну абонентську плату педіатр буде доступний онлайн протягом усього часу передплати.
Як відбувається спілкування з державою у воєнний час? Чи є спільні проекти, особливо щодо підтримки Збройних сил?
Ми ще до війни ухвалили рішення допомагати армії, пораненим військовим, тим, хто постраждав від воєнних дій. Але здебільшого ми тримаємо зв’язок із волонтерами, які працюють із пораненими військовими та цивільними. Вони звертаються до нас, і ми намагаємося допомогти тим, кому можемо. На жаль, іноді ефективній роботі заважає стигматизація приватної медицини. Існує дещо зневажливе упередження, що приватні клініки не в змозі надати висококваліфіковану допомогу та лікують “тільки соплі”.
У «Добробуті» та багатьох інших висококласних приватних клініках це вже давно не так. Напевно, так розпочиналася наша галузь – але це вже давно у минулому. Фахівці «Добробута» можуть надати висококваліфіковану медичну допомогу за будь-яким напрямом – від кардіохірургії та нейрохірургії до складних хірургічних операцій у гінекології, урології, ЛОР-щелепно-лицьовій хірургії. І хотілося, щоб держава більше це бачила, і ми могли б надавати більше допомоги в лікуванні поранених військових та цивільних.
Що ви маєте на увазі? Ви хочете, щоб держава більше купувала Ваші послуги?
В ідеалі так, але сьогодні ми маємо різні програми спільно з великими міжнародними благодійними фондами, і наша медична мережа могла б брати більше поранених, у тому числі і з важкими випадками.
Як ви оціните останню державну реформу в медицині – запровадження обов’язкового електронного рецепту на антибіотики?
Тут я стоячи аплодую державі. Вважаю, що запровадження обмежень на безрецептурний продаж антибіотиків мало статися вже давно. І я радий, що це сталося. ВООЗ вважає резистентність до антибіотиків однією з основних загроз людству. Те, що в Україні досі можна було вільно купити антибіотики та приймати їх за власним бажанням – це небезпека не лише для конкретної людини, яка їх вживає, а й загалом для всієї країни. Тепер важливо, щоб не лише лікарі виписували рецепти, а й щоб аптеки не продавали антибіотики без рецептів.
Що, на вашу думку, має зробити держава, щоб покращити ситуацію у медицині у воєнний час?
Мені б хотілося більшої уваги до приватної медицини щодо розвитку охорони здоров’я в цілому. Я дуже вірю в конкуренцію як спосіб покращення якості будь-якої послуги. Пацієнт повинен мати вибір – до якої лікарні звернутися. І чим більше буде варіантів вибору, тим вищою буде якість послуг. Пацієнт повинен мати право використовувати гроші, чи то державні, особисті чи страхові компанії, там, де він хоче. Дуже сподіваюся, що українська медицина після війни не намагатиметься повернутися до системи повного державного контролю, як було за Радянського Союзу.
