Цього місяця Білий дім опублікував нову Стратегію національної безпеки, де визначив основні стратегічні загрози для США.
Умовно їх можна розділити на дві частини – це небезпеки від інших країн, насамперед авторитарних, як Китай та Росія, та глобальні виклики, де США планують залучати партнерів через платформи багатосторонньої співпраці.
Про важливі зміни у підходах США, які необхідно враховувати Україні, читайте в статті проректора Українського католицького університету, програмного директора Центру Дністрянського Дмитра Шеренговського Нова безпекова стратегія США: як 2022 рік змусив Білий дім змінити оцінку ризиків.
Основний фокус Стратегії полягає у шляхах протидії загрозам, що надходять від суперників США – Китаю, Росії, Ірану, КНДР та інших авторитарних режимів.
Документ не містить жодних натяків на те, що Вашингтон має бути зацікавлений у перетворенні режимів інших країн на демократії, щоби почуватися безпечніше. Текст рясніє пропозиціями, що сильні та стабільні демократії самі покажуть свою ефективність, і Америка буде цьому сприяти.
Окремо задекларована підтримка молодих демократій.
Реальність внесла свої корективи, і зараз США вбачають своє завдання в тому, щоби зробити автократії хоча б менш небезпечними.
Стратегія чітко ідентифікує Китай та Росію як дві найбільші небезпеки.
Та якщо РФ вбачається як “безпосередня і постійна загроза” для міжнародної системи безпеки, яку потрібно стримати, то Китай розглядається як єдина сила, що “здатна і має намір змінити увесь міжнародний порядок”.
До інших авторитарних країн, хоча й з нижчим рівнем загроз, зараховано Іран, який визначають як чинник регіональної нестабільності. КНДР є ще однією регіональною загрозою через розвиток ядерної зброї та ракет різного радіуса дії.
Модель конкуренції Китайській народній республіці (КНР) вбачається у трьох напрямках: 1) збільшення інвестицій в економіку, інновації, демократичні інституції, 2) використання та посилення мережі регіональних союзів та партнерств, 3) відстоювання міжнародних норм та правил чесної і відритої конкуренції.
Водночас у документі наголошується, що США вбачають можливість і готові співпрацювати з КНР довкола глобальних проблем, таких як зміна клімату, поширення пандемій, нерозповсюдження ядерної зброї, продовольча безпека тощо.
Білий дім вбачає модель протидії Російській Федерації у односторонній та багатосторонній підтримці України, допоки це буде необхідно. А також у притягненні агресора до відповідальності за його вчинки.
На відміну від Китаю, США розглядають Росію не як гравця, здатного впливати на світовий порядок, а швидше як порушника, якого потрібно стримати і покарати.
Неодноразово згадане в документі “вирішальне десятиліття” трактується ще й як час ймовірного звуження можливостей для боротьби зі спільними загрозами, через потенційні конфронтації із країнами-суперниками.
США планують перейти до практики співпраці з різними політичними гравцями, які виявляють до цього інтерес та “поважають міжнародний правопорядок”.
На практиці ця формула означатиме, що попри протистояння Білого дому зі своїми опонентами, наприклад із РФ, він буде йти на співпрацю в таких питаннях, як запобігання пандеміям чи продовольча безпека. Країнам-партнерам, зокрема Україні, треба буде враховувати цю гнучкість у підході США та як мінімум не дивуватися можливим спільним ініціативам щодо глобальних викликів.
Посилення внутрішньої спроможності визначається у документі як необхідна передумова і для забезпечення національної безпеки, і для зовнішньополітичних планів США.
Особливу увагу звернено на необхідність нарощувати потужний оборонно-промисловий комплекс.
На відміну від попередніх стратегій, Україна згадується чи не найбільше в документі – 33 рази. Зрозуміло, що ця увага викликана теперішньою війною та комплексом викликів, які вона породжує – власне, третина цих згадок міститься в частині документа про відносини з Росією.
Стратегія створює низку можливостей для залучення України в широкі формати співпраці США з партнерами, і нам вкрай важливо не втратити нагоди та змістовно наповнити їх.
