В Україні в жовтні вибухнув досить гучний скандал, що зачіпає як політику, так і медіасферу. Журналісти антикорупційного видання Bihus Info підготували розслідування, у якому йдеться про використання Офісом президента парламентського телеканала “Рада” для свого піару за рахунок держбюджету.
Стверджується, що серйозну частину оплачуваного платниками податків ефірного матеріалу для “Ради” виробляє компанія, пов’язана із заступником глави ОП Кирилом Тимошенком, чия зона відповідальності в Офісі – регіони. Хоча в минулому він дійсно був пов’язаний із теле- і кіносферою. І якраз Тимошенка, згідно з журналістськими підрахунками, найчастіше зараз показують у тій частині національного телемарафону “Єдині новини”, за яку відповідає канал “Рада”.
Сам формат єдиного телемарафону, який зараз транслюють найбільші українські телеканали, вже давно викликав обурення в української опозиції, яка, в особі Петра Порошенка і його каналів ще навесні втратила доступ до ефіру. Віднедавна до цієї критики долучилися і представники Заходу.
Що таке телемарафон?
Наразі в телемарафоні беруть участь телеканали “Суспільне” (“UA:Перший”), “Рада”, а також по одному флагманському каналу від приватних українських медіагруп – 1+1, ICTV, та “Інтер”.
Загалом ефір єдиного марафону заповнений новинними блоками. А між ними ведучі обговорюють головні події з експертами та представниками влади (здебільшого за допомогою відеозв’язку, але інколи з’являються гості й безпосередньо в студії того чи іншого каналу). Також в ефір ставлять заздалегідь записані інтерв’ю.
Тривалість новинних блоків і гостьових студій у кожного каналу різна. Тож, хоч виробники контенту й об’єднані спільним “єдиним марафоном”, сітка мовлення у них не уніфікована. Тож, вмикаючи телевізор щодня в один і той самий час, ніколи не знаєш, на що потрапиш – на свіжі новини, повтори старих випусків або на ввімкнення гостей у студію.
Захід проти телемарафону
Монополія в ефірі у вигляді телемарафону, що виникла, схоже, цілком влаштовує Офіс президента, якому до війни відчайдушно не вистачало власних телересурсів. Відмовлятися від широких можливостей він не поспішає. Тим більше що є привід жорстко контролювати інформаційні потоки в державі – війна.
Донедавна цим становищем голосно обурювався хіба що Порошенко зі своїми соратниками та деякі інші окремо взяті опозиціонери. Але зараз критика почала лунати і з боку західних союзників України.
Показовою в цьому плані стала нещодавня заява посла Німеччини в Україні Анки Фельдгузен. Вона сказала, що представники країн Заходу давно непублічно обговорюють з українською владою необхідність перейти “на більш відкритий простір” у плані телеефіру.
“Тому що люди повинні мати альтернативні джерела інформації. Мені здається, що всі ваші політичні сили зараз патріотичні. Усі хочуть, щоб Україна перемогла. Можливо, є різні погляди, але все-таки всі патріоти. А людям потрібно дати можливість вибирати, що вони хочуть дивитися”, – сказала дипломат.
Союзникам незрозуміло, чому все телебачення зараз, по суті, президентське. Для них це неприйнятно з кількох причин. Вони не хочуть навіть натяків на перехід до авторитарної держави. Зараз Захід допомагає демократичній Україні у війні проти авторитарної Росії, і йому не потрібно, щоб за підсумками війни тут з’явилася друга Туреччина з Ердоганом або Польща з Качинським, не кажучи вже про путінську Росію.
Медійний плюралізм же допоможе контролювати цю і взагалі будь-яку українську владу. І мають бути можливості у Заходу впливати на владу через медіа, зокрема телебачення. Тому ми спостерігаємо хвилю критики з приводу статус-кво, що піднімається.
