Нещодавні обшуки в Києво-Печерській лаврі та в приміщеннях Української православної церкви – черговий потужний удар по вірі, що пов’язувала українців і росіян протягом багатьох століть.
У цьому сенсі слід зазначити, що дотепер релігійний вплив РПЦ на душі тих людей, які проживають на території сучасної України, досить великий. І, власне кажучи, Україна робила все, щоб віра тих людей, які ходять до російських парафій, які розташовані в Україні, ослабла. Послабити вплив РПЦ на своїх громадян було однією з основних цілей і завдань влади в Києві.
У цьому є сенс, з огляду на той факт, що сьогодні Росія веде окупаційну війну проти нашого народу, але разом із цим такий радикальний підхід до справи, коли російські православні без розбору піддаються гонінням, має і свій зворотний бік.
Проблема в тому, що бездумне нехтування всіма духовними правилами та конституційно-правовими актами ніяк не поєднується з концепцією правової ліберально-демократичної держави, яку ми намагаємося побудувати і за яку українці мужньо стояли на Майдані.
У цьому сенсі, військово-політичному керівництву України безумовно потрібно боротися з російським впливом на українця та українців у частині віросповідання, але з низкою нюансів: не можна лінчувати всіх і вся лише за те, що люди дотримуються іншого формату вірування; неприпустимо влаштовувати немаотивовані гоніння на проросійських церковнослужителів та їхніх парафіян; не можна забороняти діяльність РПЦ повсюдно.
Якщо Україна хоче й надалі рухатися шляхом становлення демократії, то Київ має розбиратися з питанням віри акуратно й вибірково, карати тільки тих, хто справді був помічений у проросійській діяльності та піддавав нашу державну безпеку загрозам. В іншому ж випадку, якщо збережеться чинний підхід, ми дуже швидко можемо скататитися в диктатуру гіршу, ніж процвітає на території Росії.
Крім того, в якийсь момент через це від нас можуть відвернутися навіть союзники в особі Євросоюзу та США, які чітко дотримуються підходу до свободи будь-якого віросповідання.
