Новопризначений прем’єр-міністр Молдови Дорін Речан одразу зажадав вивести російські війська з Придністров’я, а невизнану республіку разом з її жителями повністю демілітаризувати.
“Ми повинні домогтися однієї фундаментальної речі – демілітаризації. Після цього слідує все інше, і дуже важлива економічна та соціальна інтеграція наших громадян, які там перебувають, але на першому місці – демілітаризація. Це залежить від багатьох речей, але в якийсь момент це буде вирішено… Демілітаризація Придністров’я має бути досягнута шляхом евакуації російських військ і демілітаризації місцевих жителів”, – заявив прем’єр Молдови Речан.
За великим рахунком, навіть якщо дуже шанобливо ставитися до молдовської влади, самостійно рішення про долю Придністров’я там точно не ухвалюють. Тому, коли місцевий прем’єр публічно розмірковує про евакуацію російських військ і “демілітаризацію місцевих мешканців”, – ідея це все ж таки зовнішня.
Інша річ, що існують необхідні процедурно-церемоніальні моменти, яких усі дотримуються. Навіть якщо рішення щодо Придністров’я ухвалюють в іншому місці, про виведення звідти російських військ усе ж не може почати публічно говорити, скажімо, міністр оборони Великої Британії або директор ЦРУ. Тому Речан у нашому випадку – це спусковий механізм, що анонсує запуск радикальних процесів. А те, що процеси мають усі підстави перейти в радикальне русло, свідчить і швидка реакція Кремля на слова прем’єр-міністра Молдови. Зокрема, Пєсков уже порадив Речану “бути більш обережним”.
Тепер проаналізуємо, до чого все котиться. Ми вже детально аналізували, що з себе представляє армія Придністров’я. Повторимо тільки загальні характеристики. Вона дуже невелика, озброєна застарілою технікою радянського зразка, і загалом рівень її боєздатності важко оцінити. Але ми підозрюємо, що він не дуже високий.
Російський військовий контингент у Придністров’ї теж невеликий і ледь перевищує 2 тисячі осіб. Але й “російський” він з великою натяжкою. По суті, це жителі Придністров’я з російським паспортом, але на балансі ЗС РФ.
І все ж усього цього цілком вистачає, щоб армію рівня Молдови особливо не побоюватися. Принаймні, в поточному її стані. Тому “остаточне розв’язання” придністровського питання в даному випадку можливе виключно іншими способами.
Перший – це накачати Молдову сучасною зброєю, натаскати місцеві збройні сили і кинути їх у бій. Формально тут будуть дотримані всі пристойності, а головне – міжнародна законність. Але все ж це еволюційний шлях, який вимагає якогось часу. А при швидко мінливій обстановці час сьогодні – найдорожчий ресурс.
Другий спосіб – це провести проксі-військову кампанію, наприклад, за допомогою румунських підрозділів або “відпускників”. Але тут головний мінус – це неможливість повністю приховати операцію таких масштабів, а Румунія все-таки член НАТО.
Третій спосіб – безпосередньо підключити до операції підрозділи ЗСУ, для яких Придністров’я точно не стане чимось особливо нездійсненним. Принаймні утримати Бахмут набагато складніше, ніж увійти наскоком у нелякане вже 30 років війною Придністров’я.
У будь-якому разі, якщо війна трапиться, шанси на тривалий опір у Придністров’я мінімальні.
