Сьогодні тільки ледачий не пише про зростаючу напруженість на кордоні України і Придністров’я.
Про необхідність провести в невизнаній республіці “маленьку переможну операцію” українські лідери громадської думки заговорили з березня минулого року, щойно окупанти відійшли з-під Києва.
Також вони завели мову про плани Москви змінити владу в Молдові за допомогою держперевороту.
Спочатку, за версією українських спецслужб, російська агентура збиралася повалити Майю Санду і прозахідний уряд у День Перемоги – 9 травня. Прикриттям для революції мали послужити протести проти заборони на носіння георгіївської стрічки в країні. Українські ЗМІ детально розписали план держперевороту, що включав марш придністровських військ на Кишинів, десант “вагнерівців” і використання опозиції як лідерів процесу. Однак нічого з цього не сталося.
За час, що минув, обстановка і на фронті, і на Україні, і в Молдові серйозно змінилася. Молдавани зіткнулися з найвищою інфляцією після 1990-х років, зростанням цін і тарифів, безробіттям, а молдавський уряд і президент – із кризою довіри населення. На цьому тлі в країні різко посилилися антиурядові настрої, тоді як ставлення до дій окупаційних російських військ в Україні почало поліпшуватися.
І в цьому сенсі, незважаючи на офіційну версію того, що відбувається, варто поміркувати на тему вигоди дестабілізації в Придністров’ї як для України, так і для Молдови.
Для Києва вторгнення в ПМР могло б стати першою після тривалої перерви гучною і легкою перемогою над росіянами, а ще доступом до радянських боєприпасів у Колбасні. Для Кишинева – вигідна ліквідація ПМР руками українських солдатів: гігантська піар-перемога, розв’язання тридцятирічного конфлікту на умовах Кишинева і Заходу, без будь-яких обумовлених із Москвою і Тирасполем умов.
Для Заходу ж придністровська військова операція буде демонстрацією власної моделі завершення пострадянських заморожених конфліктів не за рахунок переговорів сторін, а за рахунок брутального домінування і військово-технічної переваги.
У цьому сенсі напад на Придністров’я можна розглядати не тільки як черговий акт російської агресії, а й як потенційно вигідний захід для Заходу та його союзників. Якщо дивитися на ситуацію під таким кутом, то заяви Росії про небажання ескалації в ПМР можуть бути правдивими, тому що жодних вигод Кремль від цього сценарію не отримує.
