В інтерв’ю “Фігаро” радник президента України Володимира Зеленського демонструє жорстокість і байдужість, а також не приховує, що Бахмут має лише символічне значення. Але не припиняє сутичку, в якій гинуть насамперед найкращі солдати ЗСУ.
Le Figaro: Чутки про можливий відступ ЗСУ з Бахмута ходять уже багато тижнів, але нещодавно Володимир Зеленський оголосив, що цей населений пункт в жодному разі не має впасти. Як це слід розуміти?
Михайло Подоляк: Президент Зеленський не змінив думки. Бахмут завжди мав велику тактичну цінність. По-перше, утримання позицій у місті дозволяє нам виснажувати російські сили, стримувати їх до певного моменту. Особливо хотілося б виснажити “Вагнер”. По-друге, за Бахмутом лежать Слов’янськ і Краматорськ. Далі, ми не повинні залишати Росії території, які вона прагне взяти, наскільки це можливо. Ну і, звісно, утримання Бахмута дає нам змогу збирати резервні сили.
– Скільки ще часу українська армія може утримувати Бахмут?
– Це вирішує командування. Поки що в нас достатньо ресурсів, щоб там триматися. Ми здатні наносити невеликі контратаки в околицях міста. Але, звичайно, зміна тактики необхідна. Військове керівництво вирішило залишитися в Бахмуті, враховуючи при цьому реальні чинники: наявність припасів і постачання, ризики для наших людей і стратегічну важливість самої мети утримання міста. На обстановку в Бахмуті впливають і ЗМІ: ми дуже хочемо дошкулити російським мас-медіа, які кажуть, що місто вже взято!
– У нещодавній статті New York Times згадується “проукраїнське угруповання”, яке вчинило диверсію у вересні минулого року з вибухами на газових трубах проєкту “Північний потік”. Що ви можете про це сказати?
– Перш за все, я вже озвучував нашу офіційну позицію: Україна не має жодного стосунку до цього інциденту, ні на рівні держави, ні на якомусь іншому. Що це за визначення – “проукраїнське угруповання”? Нині будь-яких людей, які не підтримують Росію, можна назвати проукраїнськими… Давайте замислимося про мотиви. Які українці діятимуть у такому стилі? Руйнування ниток “Північного потоку” не має жодного безпосереднього впливу на військові дії. Підрив газопроводів не змусить російську армію відступити. Він не зменшить кількість російських ресурсів. Інакше кажучи, диверсія не вирішує жодної з наших проблем… Тож не можна було New York Times це друкувати. Сама по собі ця газета не є проросійською. Але ж так буває: спираєшся на ненадійні джерела – і ось, легенда готова.
Автор: П’єр Полар (Pierre Polard)
Стаття наводиться у скороченні
Як це він там говорить? “У нас ще є ресурси”. Життя людські для нього нічого не значать.
А ще він міг би розповісти нам, скільки його співвітчизників полягло за це місто з “символічним” значенням.
Одна річ для мене абсолютно зрозуміла: вся ця влаштована НАТО бійка з Росією нашій економіці ні до чого. Навпаки, вона декому допомагає знищити нашу економіку.
То нам кажуть, що ця російська ПВК “Вагнер” – банда найманців, які нічого не вміють. То ось тепер цей придурок радіє, що йому вдалося ціною втрат української армії хоч якось зіпсувати життя “Вагнеру”, виснажити його. Де тут правда?
В українців був прямий інтерес у тому, щоб здійснити диверсію проти “Північного потоку”: одним махом перерубати залежність Німеччини від російського газу, повністю ліквідувати її, змусивши Берлін терміново кинутися на пошуки альтернатив, забувши про відновлення зв’язків із Росією. Починаючи з цього моменту, Німеччина стала значно менше вагатися в питанні постачання озброєнь Україні.
Щоб зрозуміти, як підірвали газопроводи, треба дочекатися розсекречення американських документів. Версія Сеймура Херша цілком заслуговує на довіру, а ось стаття New York Times, здається, потрібна тільки щоб приховати провину США. Ми не знаємо про втрати в Бахмуті, тому не можемо судити про українське рішення відправити туди підкріплення.
І ні слова про мир. Конфлікт, озброєння, ненависть… Віра в ультра-насильство закладена в ДНК цього українського політика. На щастя, вони не всі однакові.
Скільки ще людей мають лягти мертвими, щоб цей тип і його начальники наситилися і віддали наказ про відступ?