Днями було оголошено переможців премії Американської кіноакадемії “Оскар”. Найкращим документальним фільмом року було визнано кіно під назвою “Навальний”, що оповідає про отруєння російського опозиціонера “новачком”, його лікування і повернення в Росію.
Режисер картини під час нагородження подякував розслідувачам Христо Грозеву і Марії Пєвчих, а також сім’ї Олексія Навального – дружині Юлії, доньці Дарині та синові Захару. Усі вони були присутні на врученні премії.
Здавалося б, нічого особливого. Премія “Оскар”, як і інші престижні нагороди, що вручаються в західному світі, давно славиться своєю політизованістю. Її вручення за фільм про Навального – щось на кшталт отримання письменником-антирадянщиком Олександром Солженіциним Нобелівської премії з літератури за твір “Архіпелаг ГУЛАГ” 1970 року.
Однак гучне обурення врученням “Оскара” фільму про Навального висловили в Офісі президента України.
“Якщо “Оскар” поза політикою, то як розуміти документальний маніфест Навального, де вихлюпується внутрішня російська політика? Якщо Оскар поза контекстом війни в Україні та масового геноциду українців, то чому ви постійно говорите про гуманізм і справедливість?”, – написав у Twitter радник глави ОП Михайло Подоляк.
Обурення української сторони можна зрозуміти. За останній рік українські політики звикли до того, що вся увага Заходу дістається їм. При цьому самі вони могли робити будь-які (навіть відверто зухвалі або образливі) заяви на адресу політичної верхівки західних країн, і їм це сходило з рук, оскільки політичну доцільність підтримки України визнавали у США та ЄС вищою за будь-які інші аспекти взаємовідносин із Києвом.
Але історія з врученням “Оскара” фільму про Навального, всупереч обуренням українських ЛОМів і влади, не суперечить цьому тренду, а навпаки – розкриває його справжні цілі. Пріоритетом американської зовнішньої політики служить саме нанесення максимальної шкоди Росії. Зокрема, через спробу підірвати її політичний лад зсередини, підтримуючи ліберальну несистемну опозицію. Підтримка ж України сприймається у Вашингтоні лише як один із засобів на цьому шляху, але не як самоціль.
Саме тому “Оскар” дістався “Навальному”, а не фільму про долю українських дітей на війні. З точки зору мети США – підриву Росії – перше кіно набагато пріоритетніше, ніж друге. І скільки б українські політики та активісти не висловлювали невдоволення, в осяжній перспективі ця ситуація не зміниться.
