Учора відбулася довгоочікувана для української сторони телефонна розмова Володимира Зеленського з Сі Цзіньпіном. Український президент назвав її “тривалою і змістовною”. Пізніше його прес-секретар Сергій Нікіфоров повідомив, що бесіда тривала близько години. За інформацією МЗС КНР, ініціатором дзвінка став Київ.
Українська влада подає цю телефонну розмову в ЗМІ як свою велику перемогу. Не в останню чергу тому, що в Офісі президента домагалися її кілька місяців.
Що ж до змістовної частини телефонної розмови, вона зводиться до таких тез:
– Україна визначилася з новим послом у КНР (ця посада була вакантною з моменту смерті попереднього посла 2021 року). Ним став Павло Рябікін, який раніше обіймав посаду міністра з питань стратегічних галузей промисловості;
– Сі Цзіньпін заявив, що Китай “домагатиметься якнайшвидшого припинення вогню в Україні”.
– за словами глави КНР, діалог і переговори – єдиний можливий вихід із конфлікту;
– Китай направить в Україну та інші країни свого спецпредставника з євразійських справ для проведення “поглибленого спілкування” з усіма сторонами з питань політичного врегулювання конфлікту;
– китайську спеціальну делегацію з врегулювання збройного конфлікту очолить колишній посол КНР у Росії Лі Хуей.
На перший погляд, такі підсумки телефонної розмови з Сі Цзіньпіном виглядають помірно позитивними для української сторони. Призначення посла – це в будь-якому разі добре для двосторонніх відносин. А ось що стосується ініціатив китайської сторони щодо “консультацій заради досягнення миру”, з ними далеко не все видається настільки однозначним, як це позиціонують деякі українські ЗМІ.
По-перше, далеко не факт, що в Пекіні дійсно зацікавлені в припиненні збройного конфлікту в Україні. Якщо це станеться, США та їхні союзники негайно зосередять усю військову допомогу на Тайвані, прагнучи перешкодити військовій операції Китаю з повернення острова під свій контроль.
По-друге, в Китаї говорять про прагнення до “припинення вогню” і врегулювання шляхом переговорів. Це передбачає врахування інтересів і позиції Росії як основного стратегічного партнера КНР. Призначення спецпредставником з “мирних консультацій” колишнього посла Китаю в Росії теж натякає саме на таку позицію. Україна і Захід, своєю чергою, прагнуть не до припинення вогню, а до військової перемоги над Росією з метою подальшої політичної дестабілізації в ній.
У цих умовах будь-які мирні переговори виглядають вкрай малоймовірними, а активність КНР на цьому напрямі видається “черговою” спробою створювати імідж “миротворця” за фактичного стратегічного союзу з Росією.
Загалом, хоча вчорашня телефонна розмова Володимира Зеленського з Сі Цзіньпіном і стала іміджевою перемогою для Офісу президента (адже вона поклала кінець ігноруванню України Китаєм), називати її “проривною” або такою, що “поклала початок мирному врегулюванню”, було б перебільшенням.
