Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроект “Про національні меншини України”, наявність якого в українському законодавстві є однією з формальних вимог для початку предметних переговорів з Європейським Союзом щодо вступу України до ЄС.
Тема нацменшин та їхніх прав в Україні політично скандальна.
Як відомо, в останні 8 років влада послідовно проводить політику українізації, роблячи обов’язковою державну (українську) мову в різних сферах життя (медіа, освіта, сфера обслуговування та інші).
Головним чином ці дії спрямовані на звуження сфери використання російської мови, однак під удар автоматично потрапляють і інші мови національних меншин, що вже призвело, наприклад, до гострого конфлікту Києва з Угорщиною. Як компроміс у подальшому було зроблено послаблення для мов, які є офіційними в ЄС. Однак це не стосувалося російської мови і не зняло претензії до мовного законодавства у європейських структур.
У 2019 році Венеціанська комісія рекомендувала переробити українські закони з точки зору наближення їх до європейських норм щодо захисту прав нацменшин.
А пізніше ці ж побажання увійшли і до списку законопроєктів, ухвалення яких необхідне для членства України в ЄС.
До переліку умов ЄС, які має виконати Україна, щоб зберегти статус кандидата на вступ до блоку, входить і оновлення законодавства про нацменшини.
І в рішенні Єврокомісії (ЄК), яка затвердила список вимог до Києва, ідеться про термін – наприкінці 2022 року, коли єврочиновники вперше мають перевірити виконання поставлених перед українською владою завдань, зокрема щодо прав нацменшин.
Тепер докладніше про сам документ.
Це буде заміна для законодавчого акта “Про національні меншини в Україні” від 1992 року.
“Нові соціальні та політичні реалії вимагають [його] перегляду та суттєвого оновлення. Удосконалення нормативно-правової бази у сфері етнополітики повинно врахувати зміни, що відбулися в Україні за роки незалежності, сучасні європейські стандарти, а також виклики, пов’язані зі збройною агресією Росії, тимчасовою окупацією Автономної республіки Крим та м. Севастополя”, – ідеться в пояснювальній записці до законопроєкту №8224.
Різницю між старим законом і запропонованим проектом видно вже у визначенні нацменшини.
Закон від 1992 року говорить, що до національних меншин належать “групи громадян України, які за національністю не є українцями, виявляють почуття національної самосвідомості та спільності”.
Законопроєкт 8224 пропонує більш детальне формулювання, вважаючи нацменшиною “групу громадян України, які не є етнічними українцями, традиційно проживають на території України, об’єднані спільними етнічними, культурними, історичними, мовними та/або релігійними ознаками, усвідомлюють свою приналежність до неї, виявляють прагнення зберегти й розвивати свою мовну, культурну, релігійну самобутність”. Водночас у документі підкреслюється, що нацменшини – “невід’ємні, інтегровані та органічні частини українського суспільства”.
Держава гарантує представникам цих груп захист їхніх прав, свобод та інтересів і обіцяє під час “проведення політики інтеграції” утриматися від спроб асимілювати їх “проти їхньої волі”.
Також забороняється пряма або непряма дискримінація осіб, які належать до нацменшин.
У проєкті №8224 набагато докладніше, ніж у законі від 1992 року, описані права представників нацменшин. Їм гарантуються рівні з іншими громадянами України громадянські, політичні, соціальні, економічні, культурні та мовні права і свободи, визначені Конституцією.
Крім того, ці категорії громадян мають право на самоідентифікацію (тобто право вирішувати, чи відносити себе до нацменшини), свободу громадських об’єднань і мирних зібрань, свободу висловлювання поглядів та переконань, думки, слова, совісті й релігії, участі в політичному, економічному та соціальному житті, використання своєї мови, а також право на освіту (зокрема й своєю мовою), збереження своєї культурної самобутності.
Але є важливі нюанси. Права і свободи представників нацменшин можуть бути обмежені, “відповідно до закону, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності та громадського порядку…, якщо таке обмеження необхідне в демократичному суспільстві”.
Що закон означає для росіян
Нагадаємо, що найбільша національна меншина України – це росіяни.
Власне, на звуження сфери використання російської мови і була спрямована всі останні роки політика українізації. І після вторгнення Росії цей процес тільки прискорився.
Що змінює для росіян і для російської мови законопроєкт про нацменшини?
Одразу варто сказати, що про росіян окремо йдеться в перехідних положеннях документа. Зазначається, що на час дії воєнного стану в Україні та впродовж шести місяців після його припинення, будуть обмежені права нацменшин, “які ідентифікують свою приналежність за етнічним походженням із країною-терористом (країною-агресором)” – інакше кажучи з Росією.
Йдеться про обмеження прав, зазначених у статті 7 в частині права на мирні зібрання, 14 (“Фінансове забезпечення заходів, пов’язаних із реалізацією прав і свобод осіб, які належать до нацменшин”), 18 (“Дорадчі органи”) і 19 (“Центр національних меншин”), а також у частині третій статті 20 (“Міжнародне співробітництво”).
Але навіть після закінчення воєнного стану, як вважають експерти, на ситуацію з росіянами і російською мовою в Україні законопроєкт вплине мало.
“Для росіян, так само як і для інших нацменшин, декларується можливість створювати свої приватні школи, організовувати і проводити публічні заходи. Хоча треба ще подивитися, в якому вигляді ухвалять законопроєкт: я очікую серйозну критику справа. Але при цьому не змінюється принципово порядок використання мов у публічній сфері. Образно кажучи, окремі “кімнатки”, де права нацменшин можуть потенційно бути реалізовані, ситуацію не змінять”, – каже Бортник.
Теоретично можна припустити, що влада допустить появу якихось об’єднань російських громадян України, абсолютно лояльних до держави і при цьому абсолютно ворожих до керівництва Росії. Їхня діяльність дасть змогу відкинути можливі претензії ЄС, що дія закону не поширюється на російську нацменшину (якщо такі претензії, звісно, взагалі прозвучать), а також використовувати ці структури для інформвійни з РФ.
Утім, можливо, українська влада в історію зі створенням якихось російських спільнот узагалі йти не буде, щоб не наражатися на звинувачення з боку політичних опонентів у “зраді” і в заграванні з “хорошими росіянами”.
