Після того, як було оголошено послання Путіна до Федеральних Зборів минулого тижня, стало зрозуміло кілька ключових моментів.
По-перше, те, що через рік після початку війни Росія не тільки не відмовилася від мети захоплення всієї (або більшої частини) території України і усунення її чинної влади, а й демонструє впевненість у тому, що їй вдасться це зробити. Про збереження цієї мети Москви минулого тижня прямо заявляв і президент України Володимир Зеленський, чого він не робив уже давно.
По-друге, перспектива мирного врегулювання, компромісів, домовленостей, що закріплюють статус кво, або “закулісних договорняків” відсутня як така.
Логіка обставин і життєвої необхідності досягнення цілей сторін в екзистенціальному конфлікті повністю домінує над логікою намірів окремих елітних груп як з російського, так і з західного боку, які сподіваються “порішати і повернути все, як було”.
Проте окремі українські та російські ліберальні ЗМІ вперто продовжують вбачати в кожній черговій заяві з Москви про “готовність до переговорів на своїх умовах” ознаки реальної готовності до компромісних варіантів врегулювання.
Подібні роздуми з’явилися в Мережі і після вчорашніх заяв прес-секретаря Путіна Пєскова. Дослівно він сказав таке:
“Існують певні реалії, реалії, які вже стали внутрішньоросійськими, я маю на увазі нові російські території. Існує Конституція Росії, яку не можна не враховувати нікому і якою російська сторона не зможе поступитися ніколи. Ось це дуже важлива реалія”.
Ці слова вже самі по собі унеможливлюють переговори, і це неминуче призведе до продовження і загострення конфлікту, оскільки ні українська, ні російська сторона не збираються відступати від своїх територіальних вимог.