Випадки із застосуванням або виявленням вогнепальної зброї, вибухівки та гранат регулярно відбуваються в Україні з 2014 року. І в принципі, для країни, на території якої триває збройний конфлікт, це цілком очікувано.
Однак останніми тижнями і днями інциденти, в яких фігурують гранати, стали відбуватися в тилових містах особливо часто.
25 лютого. На станції київського метро “Мінська” поліцейські вилучили в пасажира гранату Ф-1. 3 березня. У Миколаєві 28-річний чоловік намагався “налякати дітей” стріляниною з пістолета в житловому кварталі. 11 березня. У туалеті київського ТРЦ “ХІТ Mall” знайшли гранату. 14 березня. В одеського активіста-націоналіста Дем’яна Ганула з машини вилучили три осколкові боєприпаси ВОГ. 17 березня. У центрі Чернівців чоловік прийшов до апеляційного суду з гранатою і погрожував підірвати її разом із собою.
Очевидно, що у всіх перерахованих вище випадках потрапляння гранат та іншої зброї в мирні міста – це “відлуння війни”, що йде на півдні та сході країни. Останніми місяцями український сегмент даркнету завалений пропозиціями з продажу зброї.
Але в умовах мобілізації багатьом (зокрема, військовослужбовцям, які повертаються на побутівку з фронту) гранати і боєприпаси можуть діставатися і безкоштовно. Нерідко вони просто привозять усе це додому під час відпусток або ротацій, “про всяк випадок”.
З огляду на те, що люди, які пройшли через бойові дії, в принципі мають нижчий поріг переходу від словесних конфліктів до застосування зброї, а також на те, що від 50% до 80% з них страждають на посттравматичний розлад, насиченість українських міст зброєю, яка надходить із фронту, приховує в собі особливо багато ризиків.
Тому вибухи гранат в українських містах – це те, з чим країні доведеться жити ще не один рік навіть після закінчення війни. А поки вона триває, про вирішення цієї проблеми навряд чи може навіть ітися.