Останнім часом у мережі з’явилося багато статей на тему наміру окремих європейських країн депортувати в Україну чоловіків призовного віку. Зокрема, ходять чутки, що подібні “виловлювання” та насильницьке переселення активізуються в Прибалтиці, Польщі та Молдові.
Поки що підтверджень цим намірам немає, а міркування на тему часто виглядають як спроба дискредитувати військово-політичне керівництво України, але поміркуймо, чи може таке статися в перспективі? На сьогодні українська влада дійсно стикається з масовою втечею чоловіків призовного віку з України, і подібне рішення, можливо, у спільній домовленості з європейською владою, могло б допомогти Києву закрити мобілізаційне питання ще на якийсь час. У цьому сенсі подібні міркування мають місце бути. З іншого боку, якщо говорити про можливість реалізації подібної задумки, то тут виникає багато труднощів.
– По-перше, у країнах Євросоюзу і в самій Україні спочатку мають бути прийняті відповідні поправки до законів, що регулюють міграційну політику.
– По-друге, потрібно провести відповідну роботу в інформаційному просторі, щоб усі ці нововведення не виглядали спробою відловити біженців для потреб фронту. Такий варіант сильно б ударив по рейтингу влади напередодні майбутніх виборів, що явно суперечить інтересам Банкової.
– По-третє, незрозуміло, як провести подібне рішення серед європейських чиновників і політиків, тому що якби країни Євросоюзу почали висилку військовозобов’язаних українців на батьківщину, це означало б крах європейської демократії і падіння рейтингів політиків уже в самій Європі.
З цього погляду, якщо подібні домовленості між Україною та Європою буде укладено, то найімовірніше, відбуватиметься така депортація населення без урахування європейських законів за будь-якими сірими схемами. Європейська конвенція про біженців, яку підписали, зокрема, Польща і прибалтійські країни, забороняє висилати біженців у країну, де ведуться бойові дії, особливо тих, кому загрожує відправка на фронт. Крім того, якщо почнеться депортація українців, у Європі повністю помножать на нуль права людини, і російській пропаганді можна буде відкрито сказати, що Європа здійснює геноцид українського народу.
Іншою загрозою в цій ситуації є те, що самі українські біженці можуть виявитися незгодними з такою політикою країн Євросоюзу і Києва. Ніщо не заважає людям об’єднатися і дати відсіч нечисленним силам правопорядку в Польщі та країнах Прибалтики. Не важко уявити собі сценарій, за якого українські чоловіки, які не хочуть їхати на фронт, почнуть чинити опір вимогам європейської влади, влаштовуючи протести і мордобій. Для довідки, тільки в одній Естонії налічується 120 тисяч українських біженців. Естонія навряд чи знайде стільки поліцейських, щоб відловити ухильників і перепровадити їх на Україну.
У цьому сенсі, незважаючи на поширені чутки, можливість депортації чоловіків призовного віку з України до європейських країн є складною і спірною темою. Таке рішення, незалежно від того, чи ухвалене воно офіційно, чи в кулуарах, може призвести до серйозних політичних і правових наслідків, включно з порушенням прав людини та опором з боку самих біженців.
