Лідери країн євроатлантичного співтовариства дедалі частіше висловлюються про надання Україні тих видів озброєнь і техніки, які раніше для них перебували під забороною.
Наприклад, минулого тижня в Міноборони Німеччини висловилися зі схвалення потенційних ударів ЗСУ по російській території. Як зазначив міністр оборони країни Борис Пісторіус, це абсолютно нормальна перспектива, якщо ці удари не загрожуватимуть місцевому цивільному населенню.
Характерно, що раніше західні лідери публічно висловлювали побоювання подібних дій, оскільки прагнули уникнути подальшої ескалації конфлікту з боку Росії. Тепер цей бар’єр знімається навіть у риториці раніше миролюбних німецьких партнерів.
Не менш важливою в цьому контексті є одна з останніх заяв генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, зроблена під час зустрічі у “форматі Рамштайн”, про те, що країни НАТО обговорять можливість надання Україні “різних типів літаків”. Їхні поставки раніше були для західних партнерів Києва такою ж забороненою темою, як і передача ракет із дальністю понад 100 км.
Навіть після того, як у січні поточного року європейців і американців “прорвало” на масові обіцянки надати Україні танки західних зразків, тема поставок винищувачів залишалася “за дужками”, і більшість європейських і американських політиків відкидали таку можливість. Однак, як ми бачимо зараз, риторика змінилася.
Усе вищеописане недвозначно свідчить про методичний рух Заходу шляхом підвищення ставок в українському збройному конфлікті. Аналогічним чином, у свою чергу, діє і російська сторона.
Причини цього очевидні: коли наявного озброєння виявляється недостатньо для перелому ситуації на полі бою на користь однієї зі сторін, її командування (а у випадку з Україною – західні партнери) закономірно приймають рішення збільшити кількість важкої техніки.