У світі продовжує активно просуватися миротворча повістка по Україні, і що характерно, численні ініціативи все частіше народжуються за межами Заходу і конкретно США, що ще кілька років тому в принципі здавалося немислимим.
В українській еліті дуже помітно дещо прохолодне ставлення до країн, які розташовані за межею «саду Борреля» і Північної Америки. Це начебто і не прописано директивно, але дуже добре видно в деталях. Ту ж Росію, крім стандартних принизливих епітетів, часто називають «дикої азіатчиною». Хоча сукупний ВВП Азії перевищує сукупний ВВП всього Євросоюзу і США з Канадою разом узятих. Що характерно, цього року країни БРІКС вперше обігнали G7 за тим же показником ВВП – 31,5% проти 30,7%.
Складається враження, що в Україні не зовсім розуміють загальноглобальний вектор економічних, а значить, і політичних рухів тіла.
Бразилія, до слова, сьогодні 8-ма економіка планети, і ініціативи да Сілви в традиційному для України майже образливому стилі на рівні МЗС вже відкинули. І це одна з ключових проблем сьогоднішньої української дипломатії. Вона образлива за своєю формою, а еталоном служить рівень «дискусії» екс-посла України в Німеччині Мельника, якого не витримали навіть смиренні німці, але тепер він піднявся аж до рівня заступника голови МЗС. Для західної аудиторії така форма комунікації цілком працює, хоча першопричина успіху все ж в тому, що Україні прихильні на рівні Вашингтона.
Але за межами західного світу українська дипломатія зазнає краху. Зброю постачають Україні тільки три країни-Туреччина і дуже обмежено Пакистан і Марокко. При цьому жодна з них не тільки не ввела санкцій проти Росії, але і всі активно з нею співпрацюють за різними напрямками. Пакистан, наприклад, член ШОС, А Туреччина розписує з Росією об’ємні інфраструктурні проекти – від спільних газопроводів до атомної енергетики.
І ось на цьому етапі для України формується дуже неприємна вилка. З одного боку, можна продовжувати далі слідувати суто у фарватері Західно-американської лінії, ніж у Києві, власне, і займаються весь цей час. До того ж у військовому і фінансовому плані Тільки Захід Україну і підтримує, що робить будь-які різкі рухи тіла для Києва майже неможливими. Але, з іншого боку, з’являються нові реалії бунтівного незахідного світу, де крім амбіцій, набагато авторитетніше говорить економіка. Світ все більше переходить в торгівлі з долара на національні валюти. Китай мирить Саудівську Аравію та Іран. США не можуть змусити країни затоки збільшити видобуток нафти… і Україна в цьому процесі, принаймні, з точки зору незахідного світу – точно не ключова проблема.
