Президент України завершив свій дводенний візит на саміт G7 у японській Хіросімі, що само по собі стало знаковою репутаційною подією.
Щоправда, інформаційний порядок денний зіпсували звістки з Бахмута, а також дещо непослідовна реакція української влади на обстановку навколо головного міста російсько-української війни.
У Володимира Зеленського за дві доби відбулася шалена кількість зустрічей. Наскільки вони були глибокими, зрозуміти складно. Але навряд чи за 20-30 хвилин переговорів, що включають чергові компліменти і посмішки, можна обговорити багато чого.
Отже, спочатку була зустріч із прем’єр-міністром Великобританії Ріші Сунаком. Для індо-британця це, до речі, була взагалі перша поїздка на G7. За підсумком Зеленський подякував Сунаку за лідерство у “винищувальній коаліції”.
Потім була зустріч із прем’єркою Італії Джорджією Мелоні. Вона теж уперше опинилася на саміті G7, але навряд чи про щось видатне вдалося українському президенту домовитися під час цих переговорів. На сайті ОП сказано, що “сторони відзначили важливість продовження діалогу між Україною та Італією”.
Після Мелоні у Зеленського була за потенціалом, мабуть, найважливіша зустріч із прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді. Індія – один із найважливіших торговельних партнерів Росії, і хоча б частково переманити цю країну в прозахідний табір – завдання принципової важливості навіть не стільки для Києва, скільки в стратегічних інтересах Вашингтона.
Однак, про що саме зуміли домовитися Моді та Зеленський, – незрозуміло. На спільних відео помітно, що Моді, сидячи поруч із Зеленським, відгороджується від глави України витягнутою рукою.
Наступна зустріч у Зеленського трапилася з президентом Європейської ради Шарлем Мішелем, якого деякі оглядачі примудрилися сплутати з прем’єр-міністром України Денисом Шмигалем, який нібито теж опинився в Японії. Але ні, Шмигаль, як і раніше, займається незрозуміло чим іншим, але точно не в Японії. А ось Мішелю Зеленський у далекій Хіросімі поскаржився на аграрне торговельне ембарго з боку Польщі та Ко.
Далі у нього конвеєром були зустрічі з президентом Франції Еммануелем Макроном, канцлером Німеччини Олафом Шольцем і прем’єр-міністром Канади Джастіном Трюдо. Усіх їх Зеленський хвалив і дякував за підтримку, а найвеселішим виявився Трюдо, який постійно на камери тискав Зеленського, і загалом, усі здавалися задоволені одне одним.
Опісля у президента України відбулася ще одна потенційно важлива зустріч із главою Індонезії Джоко Відододо. Про що домовилися, і чи домовилися взагалі про щось – незрозуміло. Але саме по собі добре, що цей діалог взагалі відбувся. Минулого року Відодо приїжджав у розпал війни до Києва, звідки одразу потім відбув до Москви з “посланням від Зеленського”.
Потім у Зеленського трапилася зустріч із президентом Південної Кореї Юн Сок Йолем. З південнокорейським президентом вийшов конфуз на цьому саміті вже по лінії Байдена, який назвав Йоля Муном – за прізвищем попереднього президента Південної Кореї.
Нарешті, далі трапилася головна для Зеленського зустріч із президентом США Джо Байденом. Тут теж помітного прогресу помічено не було, крім повторення тез, які раніше вже проговорювалися, а також обіцянки подумати з приводу поставок американських літаків.
