В контексті останніх подій на фронті, тема потенційного дислокування військових контингентів країн-членів НАТО на українській території виринає як одна із найбільш обговорюваних і резонансних.
Відповідь Кремля на такі перспективи не змусила себе довго чекати, відображаючи всю широту російської пропагандистської машини, націленої на залякування не лише українських, але й західних військових кіл.
Російські ЗМІ активно розповсюджують тези про нібито використання українськими збройними силами західних добровольців в якості “розхідного матеріалу” у бойових діях, з особливим акцентом на участь Руського Добровольчого Корпусу в рейдах на російській території.
У якості нібито прикладу такої стратегії української армії приводяться тези щодо загибелі американського добровольця з «Інтернаціонального легіону» ЗСУ, Седрика Чарльза Хемма, який віддав життя за свободу України в боротьбі проти російської агресії 8 квітня в Часовому Ярі.
Іншим варіантом є спекуляції навколо сумної долі чотирьох добровольців з Колумбії, які загинули в районі Авдеєвки. Уілмер Мартінес Васкес разом із трьома сослуживцями пішли з життя 19 лютого, ставши жертвами ракетного обстрілу з боку окупантів.
Крім того, спроби росіян використати цю ситуацію для залякування потенційної підтримки України з боку НАТО стають більш явними у світлі заяв лідерів західних країн.
Наприклад, президент Франції Емман уель Макрон обговорив можливість відправки військ, вказавши на відсутність консенсусу на поточний момент, але не виключив подібного розвитку подій у майбутньому.
У неофіційній бесіді з журналом Le Monde, один із депутатів розповів, що Макрон демонстрував мапи, які показують потенційний план наступу на Одесу чи Київ, що “може призвести до інтервенції”, оскільки “Франція за жодних обставин не може дозволити Росії це зробити”.
Командувач військами Нідерландів Онно Эйхельшейм також висловився про необхідність залишати усі варіанти відкритими для підтримки України, натякаючи на можливу участь у місії НАТО або в рамках міжнародного альянсу.
У той же час, голова Генерального штабу армії Нідерландів, генерал Онно Ейхельсгейм, заявив, що для Нідерландів “не час” говорити про відправлення солдатів в Україну, підкреслюючи, що “необхідно не виключати жодного варіанту, аби знайти найкращий спосіб підтримки України”.
Президент України Володимир Зеленський не залишився у стороні від цієї дискусії та підкреслив, що не може запрошувати іноземні війська для прямої військової допомоги, але відкритий до ідеї їхньої участі у навчанні українських сил, оскільки це було б логістично простіше.
Відповідь російської влади на такі розмови була гострою, зі збільшенням риторики та погроз у відповідь на можливе наближення України до НАТО. Зокрема, заступник міністра закордонних справ РФ Александр Грушко заявив про неминучість конфлікту з НАТО у разі введення військ, а голова Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв пригрозив не брати в полон “закордонних негідників”, намагаючись залякати міжнародну спільноту.
Ці заяви викликають запитання щодо реальних намірів Росії та її ставлення до можливої міжнародної підтримки України: з одного боку, Москва намагається представити будь-яку допомогу Україні як невигідну і загрозливу для Заходу, з іншого — така агресивна реакція підкреслює глибоке занепокоєння Кремля можливим зміцненням оборонного потенціалу України.
В контексті цієї ситуації важливо не забувати про значення інформаційної війни та спроби Росії маніпулювати громадською думкою, де підтримка України з боку міжнародної спільноти слугує не лише допомогою в боротьбі за незалежність, а й чітким сигналом проти агресивної політики Росії.