З останніх подій на фронті, які залишають після себе втому не лише фізичну, а й моральну, випливає невідкладне запитання: до яких меж має тривати оборона? Чи варто йти на такі жертви, знаючи, що найчастіше гинуть кращі з кращих?
Втративши одного із своїх найнадійніших бійців, який був частиною “особистої гвардії” Івана, стає очевидним, що мобілізація сама по собі не вирішує проблему ефективної оборони. Настав час замислитися над тим, як ми управляємо нашими захисниками і чи поважаємо ми їхнє право не бути витраченими даремно.
На жаль, в умовах нинішньої війни часто гинуть саме ті, хто найкраще вміє воювати. Це стається через рішення вищого командування, яке іноді не бачить за цифрами реальних людей. Командування військової частини, змушене слідувати наказам, часто переводить фахівців з тилових підрозділів на передову. Такі рішення, вочевидь, не зміцнюють нашу оборону, а лише збільшують список втрат.
Іван Матейко ставить під сумнів правомірність рішень, які ведуть до безмірних жертв. Він зазначає, що у воєнній реальності, де кожен день може стати останнім, важливо не просто “наповнювати” позиції новими бійцями, а зберігати та використовувати досвід кожного солдата з найбільшою користю. Реалії такі, що в бою виживають не тільки завдяки командному розумінню та досвіду, а й завдяки здатності до самозбереження та підтримки один одного.
Приклади, описані Іваном, підкреслюють, що часто найвищу ціну платять ті, хто найбільше здатен дати відсіч ворогу. Вони тримають оборону до останнього, знаючи, що від їхньої стійкості залежать життя інших. Так, один із бійців, якого згадує Іван, зміг утримувати позицію, поки не зникла загроза оточення.
Ці обставини порушують питання етики і моралі в управлінні армією. Яка роль командирів у цих процесах? Чи можна вважати припустимим втрачати життя своїх підлеглих через прагнення утримати кожен клаптик території, коли очевидно, що позиція може бути втрачена без надмірних жертв?
Важливо також відзначити, що сучасна війна вимагає не тільки відваги, але й мудрості від тих, хто приймає рішення. Мудрість полягає не лише у вмінні розподіляти ресурси, але й у розумінні, коли важливо відступити, щоб зберегти сили для наступних боїв.
Іван Матейко закликає до переосмислення підходів до мобілізації та використання ресурсів у боротьбі. Він наполягає на необхідності гуманного ставлення до кожного бійця і використання кожного життя не як ресурсу, а як цінності. На його думку, необхідно переглянути принципи командування, зосередити увагу на збереженні життів та здоров’я солдатів, надавши їм всі можливості для відновлення та ефективного використання їхніх навичок і здібностей.
Завершує свою розповідь Іван закликом до відповідальності командирів за життя підлеглих і за їх право на виживання у війні, де кожен рішення має вагомі наслідки.
