Саміт миру в швейцарському Бюргенштоку, який мав стати важливою віхою на шляху до врегулювання конфлікту в Україні, виявився не таким ефективним як очікувалося.
Зустріч, що обіцяла залучити світову спільноту до діалогу, незважаючи на досить широку представленість з боку міжнародної спільноти, залишила більше питань ніж реальних відповідей на поточні виклики української держави. Попри велику кількість учасників — представників 93 країн та восьми міжнародних організацій, — саміт не досягнув реального прогресу у вирішенні конфлікту та поступово трансформувався із “мирного плану України” до необхідності розмов з росіянами.
Крім того, вибір організаторів обмежити порядок денний трьома пунктами з “формули миру” Зеленського — продовольчою безпекою, радіаційною безпекою та гуманітарними питаннями — виявився недостатнім для досягнення конкретних результатів, тому що багато із учасників зустрічі, серед яких Вірменія, Бахрейн, Бразилія, Ватикан, Індонезія, Індія, Колумбія, Лівія, Мексика, ОАЕ, Південна Африка, Саудівська Аравія і Таїланд відмовилися підписувати фінальне комюніке.
Крім того, пізно ввечері другого дня організатори опублікували оновлений список країн, які підписали документ за підсумками Саміту миру, з якого зникли підписи Іраку та Йорданії. Причини, через які ці дві країни також вирішили відмовитися підписати документ, залишаються невідомими.
Важливим підсумком саміту стало й те, що зустріч, яка мала стати демонстрацією міжнародної підтримки України, продемонструвала різницю в підходах і відсутність єдності щодо українського мирного плану серед учасників. Багато країн “глобального Півдня” приїхали на саміт лише для того, щоб висловити своє невдоволення через економічні наслідки війни, такі як порушення постачання продовольства. Вони не висловлювали чіткої позиції щодо справедливого врегулювання конфлікту, а лише вимагали припинення бойових дій.
Хоча деякі лідери, такі як канадський прем’єр Джастін Трюдо, висловлювали емоційну підтримку Україні, інші, як аргентинський президент Хав’єр Мілей, натякали на необхідність прагматичних відносин з Росією. Турецький міністр закордонних справ Хакан Фідан навіть висловив жаль з приводу відсутності на саміті російської сторони, що, на його думку, могло б зробити його більш результативним.
Склад учасників саміту також виявився неоднозначним. На заході були відсутні представники ключових країн, таких як Азербайджан та середньоазіатські республіки, які, ймовірно, відмовилися від участі через тиск з боку Росії. Навіть Китай, який має значний вплив на міжнародній арені, вирішив не брати участі через відсутність Росії. Додатковим ударом по саміту стало те, що на ньому не був присутній президент США Джо Байден, який у цей час займався власною передвиборчою кампанією та проводив зустрічі з представниками американського шоубізу.
Навіть фінальне комюніке саміту, яке було досягнуто з великими труднощами, не змогло об’єднати всі країни. Позиція Росії залишається непримиренною, і заяви Кремля про умови припинення війни виглядає як вимога капітуляції України, що додатково ставить під сумнів можливість будь-якого реального мирного процесу в найближчому майбутньому.
Особливо варто зазначити, що початкова ідея саміту як мирної ініціативи України без участі Росії перетворилася в пошук приводу для залучення до переговорів країни-агресора, а у фінальному рішенні не було прописано пункту про про виведення російських військ. Але й ідея про розмови з окупантами залишається під питання, тому що президент України Володимир Зеленський підписав закон, який забороняє будь-які переговори із загарбниками.
У цьому сенсі саміт миру в Бюргенштоку не зміг стати тим проривом, на який сподівалися як представники України, так і лідери вільного світу. Попри всі зусилля української дипломатії та деякі поточні успіхи, реального прогресу у припиненні війни за умовами справедливості досягнуто фактично не було. Це показало, що міжнародні зусилля щодо вирішення конфліктів вимагають не лише дипломатичної волі, а й реальної готовності до компромісів та конкретних дій. Саміт залишив більше питань, ніж відповідей, і поки що не приніс жодних відчутних результатів для встановлення миру в Україні.
