Нещодавнє спільне розслідування, проведене Süddeutsche Zeitung, Die Zeit і телеканалом ARD, щодо диверсії на «Північних потоках» викликало значний резонанс у міжнародних колах.
Згідно з даними, отриманими від анонімних джерел, підозри в причетності до підриву газопроводів впали на українського інструктора з дайвінгу, що проживав у Польщі. Незважаючи на те, що офіційні органи, включаючи федеральне Міністерство юстиції Німеччини та земельні прокуратури, відмовилися підтвердити ці дані, польська Генеральна прокуратура підтвердила отримання європейського ордера на арешт підозрюваного від німецьких колег у червні 2024 року. Однак підозрюваний встиг покинути Польщу, направившись в Україну.
У публікаціях німецьких ЗМІ зазначалося, що підозрюваний проживав у Прушкові, передмісті Варшави. Додатково вказувалося на участь ще двох дайверів — чоловіка та жінки, але ордери на їх арешт поки не видавалися.
Нагадаємо, у вересні 2022 року газопроводи «Північний потік-1» та «Північний потік-2» зазнали розгерметизації та були виведені з ладу поблизу данського острова Борнгольм. Сейсмічні дані з острова зафіксували два вибухи, що передували витоку газу. Практично одразу ж політичні лідери різних країн позначили подію як диверсію.
На тлі цих подій підозри в першу чергу були спрямовані на Росію, яку неодноразово звинувачували в проведенні різних диверсій на території Європи. Однак Кремль категорично відкинув ці звинувачення, назвавши подію терактом. У цей же час американські ЗМІ також писали, що підрив був організований якоюсь «проукраїнською групою», без згадування причетності до цього російської сторони.
При цьому через кілька днів після появи інформації про розслідування, газета The Wall Street Journal опублікувала власне розслідування, претензійно стверджуючи, що нібито саме Україна планувала і реалізувала операцію з підриву «Північних потоків». У статті стверджується, що операцією керував неназваний генерал, підпорядкований екс-головнокомандувачу ЗСУ Валерію Залужному, який зіграв ключову роль у реалізації цієї акції на дні Балтійського моря.
Згідно з даними WSJ, ідея проведення операції виникла у травні 2022 року на зустрічі високопоставлених українських військових та бізнесменів, які й профінансували цей проєкт. Уся операція, включно з підривом, була проведена групою з шести дайверів — військових та цивільних, які використовували звичайну орендовану яхту. Крім того, автори видання стверджують, що операція була схвалена особисто президентом України Володимиром Зеленським, але згодом повинна була бути скасована після втручання ЦРУ США.
Попри те, що жоден офіційний представник у Німеччині чи на Заході не підтвердив причетність Києва до цього інциденту, західні та російські ЗМІ активно використовують цю версію у власних інформаційних матеріалах, що дискредитує військово-політичне керівництво України.
На ситуацію відреагував радник глави офісу президента України Михайло Подоляк, який однозначно заявив, що версія про причетність України абсурдна і технічно неможлива. За його словами, для реалізації такої диверсії потрібні значні ресурси, якими Україна не володіє. При цьому, слова представника української влади накладаються на реальні факти про те, що газопроводи дійсно розташовані на значній глибині в районі, який перебуває під постійним наглядом НАТО. Іншими словами, говорити про таку операцію з боку випадкових людей без сприяння значних зусиль спецслужб з широким спектром можливостей видається неможливим і знімає підозри з Києва.
Більше того, якщо намагатися серйозно розглядати версію про підриви з боку України, то вимальовується вкрай сумнівна і суперечлива картина: передбачувані учасники диверсії нібито не тільки вивезли з країни спеціалізоване обладнання для глибоководного занурення, але й перетнули кілька кордонів європейських країн, перевозячи через них вибухівку. При цьому, як стверджується, вони безперешкодно орендували яхту, проникли в акваторії Данії та Швеції, встановили вибухові пристрої на різних ділянках газопроводу і після цього спокійно покинули місце події.
Очевидно, що Україна не могла самостійно організувати і провести настільки складну і масштабну операцію, як підрив газопроводів «Північний потік», навіть якби мала намір це зробити. Такі дії вимагають значних технічних, фінансових та організаційних ресурсів, якими Україна на даний момент просто не володіє. У зв’язку з цим звинувачення на адресу Києва видаються необґрунтованими та надуманими.
Незрозумілою залишається позиція ряду західних медіа, які, поширюючи непідтверджені дані про «український слід», ігнорують або замовчують можливу зацікавленість Кремля в подібній диверсії. Росія, маючи необхідні ресурси та технології, могла б провести таку операцію, і цей сценарій заслуговує набагато більшої уваги. Натомість тиражування версії про причетність України сприяє дискредитації Києва на міжнародній арені, підриває його репутацію в умовах політичної нестабільності та грає на руку російській пропаганді, що підтримує антиукраїнські наративи.
